Читати книгу - "Діти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Олежку? — сказала мама строго, — обіцяй мені слухатися бабцю, а то прийде баба-яга і тебе забере.
— Ага-га! — жваво підхопила бабця. — Вона неслухняних дітей забирає в мішок…
Мама і бабця розуміюче переглянулись, насилу стримуючи посмішку. Хлопець пропустив їхні слова повз вуха. Не знайшовши нічого цікавого в хаті, він взявся торгати замок валізки.
— Чого тобі? — невдоволено запитала мама. Вона якраз зняла босоніжки на високому каблуці і з насолодою поставила ноги на прохолодну підлогу.
— Я хочу машину!
— Почекаєш зі своєю машиною. Вона на самому дні.
— Ні, я її наверх поклав. Я пам’ятаю.
— Потім я тобі її дам. А зараз помиємо руки і будемо обідати, — розважливо сказала бабця.
— Я не хочу їсти!
— Буде, буде він їсти, — звертаючись до бабці, сказала мама.
— Не буду, — вперся хлопець.
— Так ти мене слухаєш? Чекай, я завтра поїду і тебе залишу! Захочеш ще мене побачити…
— Не захочу! — засміявся Олег.
Мама трохи розгубилась, і на чоло їй набігла зморшка. У неї було гарне лице, ще зовсім молоде, але іноді жваві очі нерухомо застигали і вдало використана косметика не могла приховати безпомічного і розгубленого виразу, властивого багатьом самотнім жінкам.
Олег сів у рипуче крісло і почав розгойдуватись.
— Господи, ні хвилини не посидить спокійно! Що за дитина… — зітхнула мама. — Я так набігалася. Поки з нього повиперала, поки поскладала… Ще на роботу їздила по гроші. А йому хоч би що!.
— Нічого, відпочинеш на морі…
— Ох, не знаю, як я без нього буду!
— За те не бійся! Я з нього ока не спущу, — запевнила бабця.
Жінка на те лише посміхнулась. Лице їй просвітліло. Потім встала і заходилася ритись у валізці.
— Олежку, ось твоя машина. А то нам їсти. Полуниці, огірки.
— Нащо ти купувала? Тобі грошей треба…
За столом бабця почала розмову.
— Він тобі щось говорив?
Жінка похмуро поклала виделку.
— Мамо… Як же можна отак зразу… Приїдемо з моря, там побачимо!
— Зразу, зразу. Як не зразу, то знов те саме буде… За розведеною, та ще й з дитиною, ніхто бігати не хоче.
— Мамо, досить…
Хлопчик пив молоко з фарфорового горнятка, на якому була картинка з клоуном. Задзижчала муха. Він провів її очима аж до вікна, за яким зеленів сад, а за садом теж мало щось бути, певно, вулиця, а може, інший сад.
— Маю я право на особисте життя чи ні? Що, я мала довіку мучитись з тим ідіотом?
Мама вимовила ці слова і з острахом глянула на малого. Той, опустивши очі, пив малесенькими ковтками молоко, щоб надовше вистачило. Йому і хотілось, і не хотілось побігти надвір, на вулицю, де вже галасували якісь діти. Хлопчик боявся відняти чашку від рота і вдавав, що дуже зайнятий.
Мама з бабцею говорили між собою, а потім прийшла сусідка і стала оглядати хлопця з усіх боків, навіщось спльовуючи.
— Не дитина, а лялечка! Тьху-тьху, щоб не вректи! Тільки стати й дивитися!
На те хлопчик відповів, як завжди;
— Я не лялечка, а Олег.
Сусідка аж сплеснула руками від захвату. Через хвилину і вона забула про нього.
Хлопчик сидів з горнятком, на якому був намальований веселий клоун в куртці з великими червоними гудзиками. Молока в горнятку не було вже ні крапельки.
Хлопчик зітхнув і поставив його на стіл. Попід хатою щось зашуміло і майнув хлопець на велосипеді, без сорочки, в одній майці.
Розділ II,з якого читач дізнається, хто такий Мацько і чому він раптом став боротися з дикими інстинктами, а також дещо про сонячну галявину
Мацько був найчарівніший з лисів, які коли-небудь жили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти», після закриття браузера.