Читати книгу - "Нічний цирк"

Тієї миті, коли гер Тіссен лише через утому вирішує піти із цирку, він абсолютно зачарований. Перш ніж повернутися до Мюнхена, чоловік навідується сюди ще двічі, але обидва рази платить повну ціну за квиток.

Повернувшись, годинникар пише листа містерові Лефевру, у якому дякує, що той забезпечив його годинник такою надзвичайною домівкою і за враження, справлене цирком. Він довго захоплюється майстерністю, з якою там усе влаштовано, і повідомляє, що засмучений, адже не існує чіткого гастрольного графіка. Проте він сподівається, що цирк навідається до Німеччини.

Минає кілька тижнів, і Фрідрік отримує відповідь від помічника містера Лефевра. Лист починається словами, що містер Лефевр надзвичайно цінує компліменти repa Тіссена, тим паче, що вони від такого видатного майстра. Далі в листі висловлено захоплення годинником і запевнення, що, в разі будь-яких проблем із ним, до repa Тіссена негайно звернуться.

У листі не згадано, де тепер знаходиться цирк, і жодних планів щодо Німеччини. Гер Тіссен навіть засмучується.

Він часто думає про цирк, коли працює, і ці думки залишають відбиток на майстрових витворах. Багато нових годинників чорно-білі, деякі з них смугасті, і майже завжди пристрої прикрашені цирковими сценами: крихітними акробатами, мініатюрними сніговими барсами, віщункою, яка щогодини розкладає малесенькі карти таро.

Проте годинникар непокоїться, що жоден із його механізмів ніколи не зможе віддати цирку належну шану.

Каїр, листопад 1890

Двійнятам Мюрреїв уже дозволяють безупинно бігати прихованими закапелками місця, котре називають «за лаштунками», — обширною місциною, сповненою затишних куточків і проходів, де цирковики в перервах між виступами живуть своїми життями. Але гуляти цирком, коли його відкрито для відвідувачів, їм дозволяють лише в супроводі когось зі старших. Діти часто голосно протестують проти цього, однак тато непохитний: правила потрібно дотримуватися, принаймні поки їм не виповниться вісім.

Прибамбас часто ниє, що роки треба рахувати в сумі, а тоді вони вже мають вісім років на двох.

Їм одразу нагадують, що оскільки вони тут єдині діти, то вночі мусять дотримуватися чіткого розкладу.

Тим часом дорослі, що наглядають за ними, весь час змінюють одне одного. І сьогодні черга бути компаньйонкою двійнят дійшла до ілюзіоністки. Вона нечасто виконує цю роль, хоча й подобається дітям. Сьогодні ввечері Селія має достатньо часу між виступами, щоб трохи погуляти з малюками.

Ніхто з відвідувачів не впізнає дівчину без циліндра й чорно-білої сукні, навіть ті, хто дивився вечірню виставу. Якщо хтось із перехожих і звертає на неї увагу, то лише аби подивуватися, як це так: двійко дітей, котрі плентаються назирці, мають вогненно-руде волосся, а сама вона — чорнява. Поза цим вона здається просто молодою жінкою в синьому пальті, котра, як і решта відвідувачів, прогулюється Цирком.

Вони починають мандрівку з Крижаного Саду, хоча дітям швидко набридає некваплива хода, з якою Селія полюбляє шпацирувати між застиглими деревами. Вони не пройшли навіть половини саду, а діти вже просять покататися на Каруселі.

Малі запекло сперечаються, хто поїде на грифоні, але щойно Селія каже, що позаду нього є лисиця з дев’ятьма хвостами, Прибамбас поступається. Дев’ятихвоста лисиця видається значно привабливішою. Злізши з Каруселі, діти одразу просять покататися ще. Для наступної подорожі лабіринтами срібних годинникових механізмів вони, не сперечаючись, обирають змія й кролика.

Накатавшись досхочу на Каруселі, Прибамбас хоче їсти, тож трійця рушає до внутрішнього двору. Селія купує йому смугастий чорно-білий пакетик попкорну, але хлопчик комизиться, що не їстиме його без нічого, і настирливо вимагає ще й карамелі.

Продавець, котрий занурює яблука на паличках до темної в’язкої карамелі, робить йому ласку й щедро поливає попкорн цим сиропом. Кілька відвідувачів, що були неподалік, просять і їм зробити так само.

Крихітка запевняє, що неголодна. Дівчинка здається засмученою, тож Селія, відвівши дітей на тихішу алею, цікавиться, що її непокоїть.

— Я не хочу, щоб мила пані помирала, — каже Крихітка, злегка посмикуючи Селію за спідницю.

Дівчина зупиняється й простягає руку, щоб зупинити Прибамбаса, який тепер не помічає нічого, крім власного попкорну.

— Що ти маєш на увазі, дорогенька? — перепитує вона Крихітку.

— Вони збираються покласти її в землю, — пояснює дівчинка. — Я гадаю, це сумно.

— Що за мила пані? — питає Селія.

Крихітка задумується, наморщивши лобик.

— Не знаю, — зізнається вона. — Вони дуже схожі.

— Крихітко, люба, — каже Селія, ведучи дітей до затишного куточка й нахиляючись, щоб зазирнути дівчинці в очі. — Де хочуть закопати цю пані? Тобто, де ти її бачила?

— У зірках, — каже Крихітка. Вона спинається навшпиньки й показує пальчиком на небо.