Читати книгу - "Щаслива суперниця"

Я повернувся до Гуго.

— Коли ви поверталися сюди, чи не міг хто-небудь звернути на вас увагу?

Гуго боком опустився на лаву. При світлі лампи, що висіла на гаку, стало видно, наскільки він стомлений. Однак коли він заговорив, у його голосі відчувалася сила.

— Святий отче, мені не вперше повертатися з нічної вилазки. Уже будьте спокійні, я знав, як проїхати, щоб уникнути дорожніх роз’їздів і застав. Та й час нічний… А мчали ми так, що кінь графині впав неподалік від Бері-Сент-Едмундс. Мій карий виявився міцнішим — він-бо й доставив нас обох до воріт резиденції. Останні дві милі ми їхали тихо, як звичайні запізнілі подорожани — мені насилу вдалося переконати графиню, щоб вона не намагалася скоком влетіти в абатство.

Щастя для леді Бертради, що поруч із нею в таку хвилину виявився Гуго Бігод. Довго я вважав цю людину злим генієм графині. Якби він не нацьковував її постійно на чоловіка, вона, можливо, й налагодила б стосунки з Едгаром. Адже з якого боку не подивися, цей сакс виказав себе як доволі терплячий і покладливий чоловік. Але що зроблено — те зроблено. І сьогодні Гуго врятував їй життя.

Гуго знову звернувся до мене:

— Святий отче, все, що від вас потрібно — це допомогти мені добратися до найближчого порту й переправитися в Нормандію. Річ у тім, що ще тижнів зо два тому я отримав послання від батька. Старому зовсім погано, й він закликає мене до двору, щоб я надавав йому допомогу та перебував поруч із королем. Якщо мені вдасться виїхати негайно, нескладно буде кого завгодно переконати, що я давно перебуваю в Нормандії.

У такому проханні не було нічого неможливого — я й сам був зацікавлений у його зникненні. Однак леді Бертрада вважала інакше. І хоча дотепер вона здавалася байдужою, але тут кинулася до Гуго й буквально зависла на ньому з лементом, що він залишає і зраджує її в ту хвилину, коли тільки він здатен захистити її від чоловікового гніву.

— Замовкни, Берт! — Гуго мало не відіпхнув її. — Чи мені нагадати, як ти намагалася покинути мене, пораненого, на шляху? Якби мені не вдалося втлумачити, чим обернеться це для вашої світлості…

Щось відбулося між цими двома в дорозі, якщо навіть Гуго забув про звичайну чемність. Але мені вдалося відновити рівновагу — я нагадав, що леді Бертрада все-таки королівська дочка. Гуго відразу сам наблизився до леді Бертради й навіть спробував взяти її за руку.

— Зрозумій, Берт, радосте моя, для всіх нас буде краще, якщо ми зараз розійдемося. Граф нічого не запідозрить, а про вас подбає наш добрий Ансельм. Мені ж доведеться намазати салом п’яти, щоб високошляхетній леді не поставили за провину деякі нічні витівки у фенах.

Не минуло й години, як Гуго відбув, а леді Бертраду довелося напоїти заспокійливим відваром і вкласти в ліжко.

Тепер настав час узятися до замітання слідів і зробити все можливе, щоб ні в кого не з’явилася очманіла думка, що я можу бути якимось чином пов’язаний з подіями сьогоднішньої ночі. Ніде правди діти — саме я запропонував позбутися Едгара Армстронга, а леді Бертрада, озлоблена зневагою чоловіка, легко проковтнула цю наживку. Її ненависть до чоловіка зростала на ґрунті любові — як духівник графині я це чудово розумів. Тому мені не складно було настільки розпалити її ворожість до чоловіка, що вона сама запропонувала використати в цій справі Гуго і його підручних.

Того дня я скликав найдовіреніших людей і дав їм два накази: по-перше, вирушити в Саухемський монастир і найстрогіше наказати тамтешньому настоятелеві ні за яких умов не згадувати, що в його обителі якийсь час перебувала графиня Норфолкська в товаристві озброєних людей. По-друге, я звелів доставити полеглого коня графині в мої стайні й пустити слух, що руда Блискавка загинула від швидкоплинної хвороби.

Що стосується самої міледі, то вона проспала до темряви. З нею постійно перебували нянька Маго й дві віддані фрейліни, дочки дрібнопомісних лицарів, для яких служба в графині була єдиною можливістю уникнути долі старих дівок. Ці поганулі готові були кістьми лягти за свою пані, й тільки катування могло змусити всіх трьох зізнатися, що міледі залишала резиденцію. Але до цього, слід сподіватися, не дійде.

Увечері того ж сповненого тривог дня Маго розшукала мене з повідомленням, що міледі отямилася. При цьому стара нянька скрушно зауважила, що «її дитинка» зовсім хвора. Страшна напруга й ніч, проведена на холодних болотах, не минулися леді Бертраді: її била лихоманка, голос майже зник, а тонко вирізані ніздрі витонченого нормандського носа обсипало червоним.

— Ваша превелебносте, — вона простягла мені кволу вологу руку, — ви посилали в Гронвуд? Які звістки?

— Дитя моє, в даній ситуації найкраща приказка: qui minis propere, minus prospere — хто діє надто поквапливо, діє невдало. І нам зовсім не слід повідомляти привселюдно, що ми знаємо про події цієї ночі.

Леді Бертрада зітхнула.

— Отче, чи пригадуєте ви, як читали мені уривок зі Старого Заповіту про те, як жителі міста Гіви зґвалтували наложницю левіта? Та жінка не витримала знущань і вмерла. Чи може статися так, що й Гіта Вейк віддасть Богу душу, не переживе того, що сталося?

Я мимохіть перебирав зерна бурштинових чіток. Невже саме Святе Письмо напоумило мою духовну дочку зважитися на те, що вона зробила?

— Я б не радив вам недооцінювати Гіту Вейк.