Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— А якби тобі запропонували норкову шубу чи поїздку за кордон? Ти б відмовилася? — допитувалася сусідка.

— Звичайно, в мене тверді переконання, — впевнено відповіла Марина.

— Але ж твій Олесь ніколи тобі такого не дасть.

— Для мене гроші — не найважливіші у житті. Гадаю, що той уявний коханець, який вирішить обдарувати мене щедрими дарами, не матиме і десятої частки ерудиції Олеся. Ти ж сама знаєш: гроші й інтелект — речі несумісні.

— А якщо…, — хотіла продовжити сусідка, та Марина її урвала.

— «Якщо» не буває.

Фінанси для Олеся з Мариною й справді відігравали другорядне значення. Їхньої зарплатні і додаткових заробітків Олеся вистачало на все необхідне для життя і трішки більше. Інколи Марину запрошували проконсультувати якогось хворого, і тоді за отриманий гонорар вона дозволяла собі купити французькі парфуми чи косметику. А такі розкоші, як норкові шуби, престижні авто, поїздки за кордон та дорогі готелі ліпше просто викинути з голови.

— Скільки треба людині? — любила повторювати Марина, і сама ж відповідала, — Практично нічого, можна задовольнятися малим.

Зрештою, вона лукавила, бо коли зрідка потрапляла у заможне товариство, мимоволі порівнювала свою стару кожушинку з дорогими шубами, і тоді почувалася не цілком комфортно. Марина вдавала, що нічого не помічає, проте в потаємних закамарках душі скреготів маленький гидкий хробачок. Жінка здогадувалася про його існування і ненавиділа те підступне сотворіння усім серцем.

Щоправда, незважаючи на напливи миттєвої заздрості, в неї ніколи не виникало комплексу меншовартості.

— Навіщо робити розкішні зачіски чи купувати дороге лахміття? Я привертаю увагу і без дорогих блискіток, — не раз упевнено переконувала себе і своїх подруг.

Марина не відвідувала дорогих перукарень, косметологів та spa-салонів. Навіщо розкидатися грішми, якщо значно дешевше купити недорогу фарбу і попросити сусідку пофарбувати волосся, одночасно наклавши медову чи огіркову маску на обличчя. А після процедур із почуттям виконаного обов’язку разом пити чай з цукерками і насолоджувалися плітками. Неперевершене задоволення при мінімальних витратах.

Щоліта Марина з родиною їздила відпочивати на море до одних і тих же господарів. За багато років між ними зав’язалися теплі стосунки. Умови там були, щиро кажучи, далеко не найкращі. Вигоди — в окремій дерев’яній хатинці на подвір’ї позаду будинку. Поруч із туалетом споруджено саморобний душ із бочкою на даху. Адже на півдні нема проблем із погодою, постійно шкварить сонце, то за день вода нагрівалася майже до окропу.

Найбільше Марина з Олесем полюбляли вечори, коли господар повертався з роботи. Господиня готувала вечерю на ґанку, діставала з льоху саморобне вино, що відразу додавало гумору. Олесь розповідав анекдоти, усі реготали до болю в щелепах, а потім голосно співали пісень до пізньої ночі. Два тижні відпочинку пролітали, мов мить. Традиційно господарі завжди їх проводжали на вокзалі, усі разом плакали і обіцяли неодмінно зустрітися наступного року.

Після відвідин Півдня вони обов’язково їхали з наметами в гори або на озера. Якщо таланило з погодою, то ліпшого відпочинку годі сподіватися. А що вже казати про гриби чи ягоди! В яких заморських краях таке чудо росте? Якщо випадав теплий дощ, то грибами запасалися на цілий рік, адже на базарі за них правлять страшні ціни. Та й без справжньої лісової малини погано, коли зимою нападає грип.

— Не люблю готелів, там немає затишку, який нам особливо потрібний, — запевняла подруг Марина.

— Ти не уявляєш преваг сервісу, — заперечувала знайома, яка щороку відпочивала в Туреччині.

— Відпочинок повинен бути повноцінним, я вже не хочу бігати в туалет на вулицю, мені це нагадує вокзал, — підтримувала першу друга.

— Що ви розумієте! Для нас найважливіше — сердечні стосунки, а не бездушний комфорт, — наполягала на своєму Марина, — ніколи не проміняю своїх господарів на закордонні розкоші.

— А ти хоч раз відвідала порядні місця? — розсердилася перша.

— І не тягне, я люблю відпочивати душею, — сердилася Марина.

— Щоб сперечатися, треба спробувати, — переконувала друга.

— Навіть і не збираюся, ви маєте свою думку, а я залишаюся при своїй. Ми повноцінно відпочиваємо, а різних закордонів я не потребую, — обрізала Марина.

Марині було трохи за сорок, коли сталася подія, яка шокувала їхнє товариство. Геніальний Георгій, її прадавня любов, щойно отримав високу посаду, зібрав свої манатки і полетів зі своєю коханкою до столиці, покинувши Олену. На перших порах Марина дуже гордилася, адже її передбачення справдилися. Вона безперестанку розповідала знайомим усі подробиці, наголошувала на своєму особливому розумінні тонкощів чоловічої душі. Проте такий короткотривалий тріумф радості не приніс. Нікому не стало краще, їхнє товариство розпалося, бо ж втратило свій головний стрижень.

— Йому цілком замакітрилося у голові від успіху, — фиркнула Марина чоловікові.

— Важко сказати, що змусило його так вчинити, — намагався захистити друга Олесь.

— Не розумію, навіщо покидати родину задля хвойди, — не погоджувалася Марина.

— Як знаєш, що вона хвойда?

— Усі, хто сплять з одруженими чоловіками — повії.

— А якщо в них кохання?

— В одному місці засвербіло, а не кохання. — обурилася Марина.

— Талант потребує столичного визнання.

— Чим же йому заважала Олена?

— Аполлона завжди супроводжують музи, нікуди не дінешся.

— Скільки ж їх у нього? — їдко запитала.

— Наскільки я знаю, одна, і звуть її Іоланта.

— Ще одна шльондра, — Марина скривилася так, мов побачила щось огидне. — Я тій сучці волосся повиривала б, — почервоніла від злості.

— Може, і не шльондра, — Олесь спробував обійняти жінку.

— А ти пробував його надоумити? — розлючено