read-books.club » Фентезі » Мерзенна сила 📚 - Українською

Читати книгу - "Мерзенна сила"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мерзенна сила" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 166
Перейти на сторінку:
надзвичайне засідання ради; він постарався якомога м’якше пояснити колегам стан речей, але й сам був до глибини душі вражений тим, яка хвиля ненависті здійнялася в залі після його виступу. Марно скарбник нагадував, що ті, хто зараз обурювався найголосніше, самі ще недавно голосували за те, аби продати ліс інститутові; втім, так само марно обурювалися й члени ради. Коледж потрапив у пастку. Вузьку смужку землі на лівому березі Вайнду продали; властиво, йшлося про прибудовану до східної стіни коледжу терасу, яка нависала над самою водою. Через добу інститутські робітники перекинули через приречену річку дощані кладки і заходилися переносити на лівий берег силу-силенну всякої всячини, звалюючи все те просто під стінами коледжу, і незабаром від затишної тераси залишилися самі спогади, а зяюче вікно Генрієти Марії засипали купою якогось мотлоху; з другого боку та купа сягала майже до східного вікна каплиці.

У ті дні чимало люду відцуралося «прогресистів» і пристало до їхніх опонентів, а ті, що залишилися, стали ще згуртованішими, адже скрізь наштовхувалися на відверту ворожість. Хоч сам коледж опинився на межі розколу, в місті не злюбили всіх бректонців без винятку, бо ж на загальне переконання саме вони завинили в тому, що HIKE взагалі перебрався до Еджстоу Чесно кажучи, то була неправда, бо багато хто з вищого керівництва університету тоді повністю їх підтримував і схвалював чи не всі їхні наміри, але тепер про це воліли не згадувати. Базбі, не вагаючись, ділився з усіма, хто хотів його слухати, висновками, які виніс із розмови з Фіверстоуном і Фростом — мовляв, навіть якби рада й відмовилася продати землю над річкою, то це все одно нічого б не дало, — та йому ніхто не вірив, і до коледжу ставилися в місті дедалі гірше й гірше. Студенти перестали ходити на лекції, які читали бректонські викладачі, а скарбника і навіть Богу душу винного ректора відверто ображали просто на вулицях.

Пересічні городяни, які зазвичай дивилися на університет трохи косо, цього разу мали серйозний привід непокоїтися разом із викладачами і студентами. Ні лондонські газети, ні навіть «Еджстоу телеграф» майже не згадували про інцидент, під час якого було розбито вікна у Бректонському коледжі, але на цьому все не закінчилося. В місті подейкували про те, що на одній із убогіших вулиць поблизу залізничної станції хтось на когось напав, та про дві бійки десь у пабі. У газети надходило щораз більше скарг на інститутських робітників, які поводилися в місті зухвало і знай наражалися на неприємності, проте ці скарги одна за одною потрапляли просто до кошика для сміття, а очевидці прикрих подій здивовано читали в «Еджстоу Телеграф» про те, що новий інститут щасливо освоюється в місті, і про теплі, приязні стосунки, які налагоджуються між його працівниками та місцевими мешканцями. Хто на власні очі нічого поганого не бачив, а тільки чув про той чи інший випадок, нетерпляче чекав чергового випуску газети, сподіваючись дізнатися подробиці, проте, не знайшовши у «Телеграф» ані півслова на цю тему, переконував себе, що все це тільки чутки та й годі або ж хтось просто передав куті меду. Хто бачив, писав лист за листом у різні видання — та от тільки пуття з того не було жоднісінького.

Втім, якщо стосовно окремих епізодів можна було ще вагатися, то деякі речі були настільки очевидними, що сумніватися в них не доводилося. Місто заполонили натовпи приїжджих; винайняти кімнату в готелі чи посидіти з приятелем десь у барі вдавалося тепер далеко не завжди. У крамницях було не проштовхатися: грошей відвідувачам, очевидно, зовсім не бракувало, і ціни на все невпинно повзли вгору Доїхати кудись автобусом чи потрапити до кінотеатру перетворилося тепер на проблему Спокійні будинки на зроду-віку тихих вулицях, здавалося, здригалися до самих підвалин, коли повз них раз по раз гуркотіли навантажені бозна-чим важкі автомобілі, на дорогах то тут, то там гучно ревіли клаксони, а на тротуарах знай миготіли різні чужинецькі обличчя — переважно доволі неприємні на вигляд. У невеликому провінційному містечку на взірець Еджстоу навіть люди з сусідньої округи зазвичай вважаються чужинцями; тепер же повсюди в тумані сновигали незнайомці, цілісінький день стояв страшенний гамір, хтось свистав, хтось співав, хтось горлав, хтось лаявся — коли північною говіркою, коли по-валлійськи, а коли й по-ірландськи. «Добром це не закінчиться», — говорили городяни; незабаром панівною стала інша думка: «Послухайте, таке враження, що вони самі лізуть на рожен!» Ніхто вже й не пригадає, кому першому навернулося на язик сказати: «Нам потрібно більше поліції». І тільки тоді газета ніби спам’яталася, і в ній з’явилася коротенька замітка — така собі хмаринка з долоню завбільшки, — де несміливо натякалося на те, що місцева поліція просто не здатна належним чином виконувати свої обов’язки за нових обставин.

Джейн усього цього майже не зауважувала; в ті дні вона просто, як то кажуть, нудила світом, бо зовсім не знала, як бути далі. Хтозна, може Марк покличе її до себе у Белбері? А може, плюне на той інститут і повернеться додому? З його листів, туманних і розпливчастих, зрозуміти щось було годі. Може, варто все ж поїхати до Сент-Ен та побачитися з Деністонами? Сни не зникли, але Деністон мав рацію: відколи вона стала сприймати їх як «новини» — наскільки могла, звісно, — їй стало легше; хтозна, чи інакше у неї вистачило б сил усе це витримати. Один сон, у якому, фактично, нічого й не відбувалося, повторювався знову і знову: Джейн лежить у своєму ліжку, але біля узголів’я сидить на стільці якийсь чоловік, пильно стежить за нею і час від часу щось записує у блокноті. Запише і сидить далі, спокійно й терпляче, наче лікар. Це доволі бліде обличчя й так уже було їй знайоме, а тепер вона вивчила його майже досконало: пенсне, чітко окреслені риси, маленька гостра борідка. Напевне, і він уже б її вивчив — якби тільки міг бачити — принаймні не гірше, ніж вона його, адже не просто так стільки часу сидить тут над нею… Коли сон наснився вперше, Джейн Деністонам не написала, та й наступного разу зволікала, аж доки відсилати листа було вже пізно. Десь у глибині душі вона сподівалася, що, не отримуючи від неї вісток, вони приїдуть знову. Словом, їй дуже хотілося, щоб її потішили та розрадили, але самій їхати до Сент-Ен і зустрічатися там із тим керівником…

1 ... 45 46 47 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерзенна сила"