read-books.club » Дитячі книги » Гаррі Поттер і в'язень Азкабану 📚 - Українською

Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 88
Перейти на сторінку:
сиділи професори Дамблдор, Макґонеґел, Снейп, Спраут, Флитвік і сторож Філч в запліснявілому фраці замість звичного рудого плаща. З ними були тільки троє учнів: двоє переляканих першокласників і понурий п'ятикласник зі Слизерину.

— Веселого Різдва! — привітав Дамблдор Гаррі, Рона й Герміону. — Нас тут так мало, що не було сенсу виставляти всі столи... сідайте, сідайте!

Друзі вмостилися разом скраю столу.

— Хлопавки! — завзято вигукнув Дамблдор і простяг Снейпові велику сріблясту. Той неохоче взяв її і потяг за нитку. Пролунав постріл, наче з рушниці, а з хлопавки вилетів гостроверхий відьомський капелюшок з плюшевим яструбом на вершку.

Гаррі згадав ховчика, і вони з Роном обидва усміхнулися. Снейп стис губи і підштовхнув капелюшок Дамблдорові, котрий миттю надів його замість свого.

— Смачного! — запросив він усіх до обіду, сяючи усмішкою.

Коли Гаррі накладав собі смаженої картоплі, двері знову відчинилися і в залу, мов на коліщатках, впливла професорка Трелоні. Задля такої оказії вона вдяглася в зелену сукню з блискітками і тепер ще більше скидалася на велику яскраву комаху.

— Сивіло, яка приємна несподіванка! — підвівся з-за столу Дамблдор.

— Я споглядала магічний кристал, директоре, — мовила професорка Трелоні своїм містичним потойбічним голосом, — і на превеликий подив побачила себе: я покидаю свою самотню трапезу і приєднуюся до вас. Хіба могла я опиратися велінню долі? Я відразу поспішила сюди, і дуже перепрошую за запізнення.

— Нічого, нічого, — приказував Дамблдор, поблискуючи очима. — Зараз я влаштую тобі крісло...

І він чарівною паличкою накреслив у повітрі крісло, яке перекрутилося кілька разів, а тоді приземлилося між професорами Снейпом і Макґонеґел. Однак професорка Трелоні не поспішала сідати. Вона обвела всіх своїми величезним очима і раптом тихенько зойкнула.

— Ой, я не посмію сідати, директоре! Нас тоді буде тринадцятеро! Що може бути гірше?! Не забувайте: коли тринадцять осіб обідають разом, хто перший підведеться, той перший і помре!

— Ми ризикнемо, Сивіло, — нетерпляче озвалася професорка Макґонеґел. — Сідай, бо захолоне індичка.

Професорка Трелоні, тропіки повагавшись, опустилася в порожнє крісло. Вона заплющила очі й міцно стисла губи, мовби чекала, що в стіл зараз влучить блискавка. Професорка Макґонеґел піднесла до супниці ополоника.

— Бажаєш потрушків, Сивіло?

Але Трелоні мовби й не чула. Вона розплющила очі, глянула довкола і поцікавилась:

— А де ж наш любий професор Люпин?

— Боюся, що він знову занедужав, — сказав Дамблдор, припрошуючи всіх до трапези. — От бідолаха: захворіти на саме Різдво!

— Але ж ти, Сивіло, мусила про це знати? — підняла брови професорка Макґонеґел.

Трелоні кинула на неї холодний погляд.

— Авжеж, я знала, Мінерво. Але не стану ж я хизуватися перед вами своїми знаннями. Я рідко демонструю свій дар володіння Внутрішнім Оком. Навіщо дратувати інших?

— Он воно що! — в'їдливо мовила Макґонеґел.

— Якщо хочеш знати, Мінерво, — в голосі професорки Трелоні зненацька пропала звична потойбічність, — я бачила, що бідолашному Люпину не довго ще бути з нами. Здається, він і сам це усвідомлює. Коли я запропонувала йому погадати на кришталевій кулі, він просто втік...

— Уявіть собі! — зіронізувала Макґонеґел.

— Сумніваюся, що професорові Люпину загрожує якась небезпека, — бадьорим, але різкішим, ніж завше, голосом втрутився Дамблдор, поклавши край сварці між двома професорками. — Северусе, ти приготував для нього зілля?

— Так, директоре, — відповів Снейп.

— От і добре! — зрадів Дамблдор. — Отже, він швидко одужає... Дереку, а чи куштував ти ці мисливські ковбаски? Вони такі, що пальчики оближеш.

Хлопчина-першокласник яскраво почервонів — адже Дамблдор звернувся безпосередньо до нього! — і тремтячими руками присунув тарілку з ковбасками.

Впродовж усієї двогодинної різдвяної трапези професорка Трелоні поводилася майже нормально. Гаррі й Рон у капелюхах, що вилетіли з хлопавок, мало не лускали від скуштованих страв. Вони перші підвелися з-за столу. І тут Трелоні голосно вигукнула.

— Любі мої! Хто з вас підвівся перший? Хто?

— Не знаю, — завагався Рон, тривожно глянувши на Гаррі.

— Не думаю, що це має якесь значення, — холодно мовила професорка Макґонеґел. — Хіба що за дверима причаївся божевільний лісоруб, готовий зітнути голову першому, хто звідси вийде.

Зареготав навіть Рон. Професорка Трелоні була ображена до глибини душі.

— Йдемо? — звернувся Гаррі до Герміони.

— Ні, — буркнула Герміона. — Я хочу сказати два слова професорці Макґонеґел.

— Мабуть, хоче записатися ще на кілька уроків, — позіхнув Рон, коли вони вийшли у вестибюль, не помітивши жодного божевільного лісоруба.

На портреті біля входу сер Кадоґан святкував Різдво в компанії кількох ченців і колишніх директорів Гоґвортсу, а також зі своїм товстеньким коником. Він підняв забороло шолома і привітав їх сулійкою медовухи.

— Веселого... гик... Різдва! Пароль?..

— Шолудива шавка, — сказав Рон.

— Сам такий, добродію! — заревів сер Кадоґан і портрет відхилився.

Гаррі узяв зі спальні свою "Вогнеблискавку" і "Набір для обслуговування мітли" — Герміонин дарунок на день народження — і заніс це все у вітальню. Там почав доскіпливо роздивлятися "Вогнеблискавку". Але на мітлі не було жодного зігнутого прутика, а держак сяяв так, що й натирати не треба. Гаррі з Роном посідали й не могли намилуватися диво-мітлою. Аж тут відчинився портретний отвір і до вітальні зайшла Герміона в супроводі професорки Макґонеґел.

Хоч Макґонеґел і була вихователькою ґрифіндорського гуртожитку, Гаррі бачив її тут лише раз: тоді вона прийшла з дуже серйозним повідомленням. Хлопці глянули на неї, не випускаючи з рук "Вогнеблискавки". Герміона обійшла їх, сіла в крісло, взяла першу-ліпшу книжку і сховала за нею обличчя.

— То це вона і є? — поцікавилася професорка Макґонеґел, придивляючись до "Вогнеблискавки". — Міс Ґрейнджер щойно мені сказала, що тобі, Поттере, подарували мітлу.

Гаррі й Рон зиркнули на Герміону. З-за книги — Герміона тримала її догори дриґом — виднілося лише її почервоніле чоло.

— Можна? — запитала професорка Макґонеґел. Не чекаючи згоди, вона вихопила "Вогнеблискавку" з їхніх рук і прискіпливо її оглянула. — Гм-м. І не було ні записки, ні картки... Взагалі нічого?

— Нічого, — тихо озвався Гаррі.

— Зрозуміло... — мовила професорка Макґонеґел. — На жаль, Поттере, мені доведеться її в тебе забрати.

— Щ-що? — ледве звівся на ноги Гаррі. — Але чому?

— Треба перевірити, чи на ній немає закляття, — пояснила Макґонеґел. — Звісно, я тут не фахівець, але мадам Гуч і професор Флитвік, гадаю, її розберуть...

— Розберуть? — перепитав Рон таким тоном, ніби професорка Макґонеґел збожеволіла.

— На це піде всього кілька тижнів, — додала професорка. — Ти її отримаєш, щойно ми переконаємося, що з нею все гаразд.

— Але ж вона

1 ... 45 46 47 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"