Читати книгу - "Звірослов"

- А для пум є?

- Для пум нема. А вам нащо?

- Дивне запитання. Щоб мати чим годувати пуму.

- У вас пума?

- Пума.

- Ніколи не чула, щоб у Києві хтось тримав пуму.

- Ну чого ж. У Києві їх багато.

- А, - Машка б’є себе по чолі, - ви, мабуть, говорите про зоопарк! Ви із зоопарку?

- Ні. До зоопарку я не маю ніякого відношення.

- Де ж ви тримаєте пуму?

- У себе вдома.

Машка спантеличена. Корму для пуми в «Дружку» точно немає. У цьому вона впевнена на всі сто.

- То у вас є корм, чи ні? - видно, що чоловік трохи нервується.

- Боюся, що нема.

- Шкода, - каже він і повертається до виходу.

Машка не може цього дозволити - щоб він отак взяв і пішов. Бо ж він зараз піде. І більше ніколи не повернеться.

- Зачекайте! - кричить Машка. - Корму немає в магазині. Але можна зателефонувати на склад і замовити. На складі корм мусить бути. Там у них є все, що завгодно, і навіть більше.

- То зателефонуйте, будь ласка.

- На жаль, сьогодні телефонувати пізно. Прийдіть через кілька днів. Я обов’язково завтра зранку замовлю зі складу ваш корм і ще через день його привезуть. Сподіваюся, ваша пума до того часу не здохне, - Машка люб’язно всміхається, хоч і знає, що усмішка зовсім не личить до її бороди.

- Добре, - каже чоловік, - я прийду за кілька днів. Тільки не забудьте.

- Не забуду.

Пума, думає Машка, пума. Він не такий, як усі.

Зі складом Машка зв’язується часто, кілька разів на тиждень. Як правило, вона має справу з Валєрою, прізвище якого для всіх залишається таємницею. З ним говорять по телефону, потім він власноручно привозить замовлені товари і зникає в нікуди - туди, звідки з’явився. Так само ніхто в «Дружку» не знає, де знаходиться сам склад. Нічого, окрім номера телефону і Валєри без прізвища.

- Валєра, - каже Машка по телефону, - я хочу зробити замовлення.

- Для тебе все, що завгодно, красуне! - відповідає з трубки Валєра, а Машка вкотре в умі нарікає його придурком, бо впевнена, що Валєра з неї сміється.

- Потрібен корм.

- Який? Я записую.

- Дуже специфічний.

- Людський? - і Валєра голосно регоче по той бік дроту. - Зароблю трохи грошей, спресую хліб з квашеним огірком і вареною ковбасою і буду продавати це як універсальний корм для людини. Побачиш, який буде успіх.

- Ні. Для пуми. Корм для пуми. Є на складі такий?

У трубці на кілька секунд мовчання.

- Пуми? А хіба такий корм взагалі буває?

- Ну, якщо бувають пуми, то буває і корм для них, - каже Машка.

- У Києві пум нема.

- Є. І багато.

- Машка, звідки ти знаєш? Ти бачила хоч одну?

- Я особисто не бачила, але мені говорили, що бачили. У магазин приходять люди і запитують корм для пуми. Це щось значить, правда? Раз запитують, значить у них є пума. І вони мусять її чимось годувати.

- Дорога моя, я знаю всіх тварин, які були, є і будуть у Києві. Кожного найзасранішого лева, чи тигра, чи леопарда, чи ведмедя. Я знаю всіх. У мене така робота. І пуми в Києві немає жодної. Повір мені. Тебе розігрують.

Придурок, думає Машка.

Цей клаптик рекламного паперу лежав у кишені Машчиної куртки кілька місяців. Якраз тепер прийшов час ним скористатись. ВИДАЛЯЄМО НЕБАЖАНЕ ВОЛОССЯ. НАЗАВЖДИ.

- Боляче не буде, - каже миловидна розцяцькована білявка в коротенькому халатику, заводячи Машку в кабінет.

- Я не боюся, - відповідає Машка. - Я довго себе готувала.

- Сідайте, будь ласка, в крісло. Зараз прийде лікар.

Білявка з професійним інтересом розглядає Машчине обличчя.

25 років, констатує вона. 25! І тільки тепер це бородате чудовисько здогадалося прийти до лікарів. Вона ж, напевно, жодного разу навіть не цілувалася. Хто захоче таке цілувати? Я, наприклад, побачивши її десь на вулиці, тікала б чимдуж подалі. Могла б отримати переляк на все життя. Сучасні жінки стали якісь дивні: зовсім не переймаються тим, як виглядають. Усі такі потворні. Одна я гарна.

- Що змусило вас зважитися до нас прийти? - питає у Машки білявка. - Вибачте, якщо лізу не у своє діло. Просто цікаво.

- Нічого конкретного. Борода. Вона колеться.

- Я вам не вірю, - кокетливо щебече білявка. - Тут точно мусить бути чоловік! Тільки чоловік може змінити жінку.

Машка, сидячи в кріслі, думає про пуму. Вона нічого насправді про неї не знає. Якось завжди жила так, ніби пуми не існує. Ніби цей світ належить тільки тиграм і гепардам. Але ж ні. Є ще пума. Американський гірський лев. Блідаво-коричневий. З’їдає приблизно 48 парнокопитних на рік. Це одна тонна м’яса. Завжди сам, за винятком трьох днів шлюбних ігрищ. Хоча іноді трьох днів достатньо, аби не почуватися самотнім.

- А брови? - питає білявка.

- Що брови?

- Ви їх не вищипуєте принципово?

Машка ніяково знизує плечима.

- У вас непристойно густі брови. Їх треба вищипувати.

- Так, - каже Машка, - але я думала, що брови потрібні жінці. І чим густіші, тим краще.

- Де ви таке почули?! Це неправда. Навіщо жінці густі брови?

- Щоб піт з чола не стікав в очі.

Він усе не приходив. Минув тиждень. Машка чекала на Нього, як уміла, стримано скромно. Одягала свою найкращу сукенку. Підфарбовувала губи. Не відлучалася з магазину ні на мить. Він прийде, він пообіцяв, думала Машка, він не може тепер мене лишити.

- Що ти зробила зі своєю бородою? - сказав Валєра, завозячи чергову партію зоотоварів. - З бородою ти подобалася мені більше.

Машка навряд чи це чула. Вона безперервно дивилася на завжди людну дорогу за вікном, угадуючи в кожному чоловікові свого жениха. У чорному діловому костюмі, у білій сорочці і в туфлях.

Машка мала що запропонувати Його пумі. Вона знайшла в супермаркеті відділ «М’ясо диких тварин», яким раніше зовсім не цікавилася. Там було заморожене філе сибірського оленя. Машка купила його. Дарма, що олень сибірський, а пума американська, вирішила вона. На смак сибірські олені навряд чи дуже сильно відрізняються від своїх американських родичів. Машка порізала філе на дрібні шматочки, пересипала його тертими сухарями й упакувала порційно в целофанові мішечки.

Цього, за Машчиними розрахунками, мало б вистачити пумі на півмісяця. Якщо не дуже загодовувати.

Однак Він усе не приходив.

- Ілоно, - настановляла Машка свою напарницю, - якщо раптом прийде чоловік у чорному костюмі, елегантний, ну, ти зрозумієш, у