read-books.club » Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко 📚 - Українською

Читати книгу - "Карнавал у Марокко"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карнавал у Марокко" автора Мирко Пашок. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 107
Перейти на сторінку:
вдієш. Кожен захищає свою шкуру. До того ж тут є Джоанна».

Оту знов охопила туга, яка трохи була розвіялася в кафе, і він прагнув тепер тільки одного — щоб усе лишилося вже позаду або щоб він принаймні стояв зараз на рингу. Щоб уже почався цей бій…

Потім він подумав про те, що перед боєм потисне Камілеві руку і що це, власне, буде вперше, бо вони ще ні разу не подавали один одному руки, навіть тоді, коли Каміль підсів до нього на пароплаві, ні вчора в Каса, коли Каміль здибав його на вулиці і повів із собою. Вони подадуть один одному руки тільки тепер, коли Каміль стане перед ним у ролі жертви… Це була вельми сумна перспектива, й Ота вирішив будь-що уникнути зустрічі з Камілем до вечора, щоб нічого йому не казати, щоб не опускати перед ним очі й не червоніти від сорому.

5

Вони подали один одному руки, але тільки на мить, і зразу ж почався бій під хмарою сигаретного диму, який перекочувався в повнісінькому залі й забивав дух. Принаймні Ота казав собі, що винна в усьому ця хмара, що вона стиснула йому груди, здавила горло, одібрала в нього щось таке, що він, Ота, завжди мав у собі, а сьогодні вже не має. Тому все почалося так паскудно. Паскудна боротьба. Паскудний бокс. Колись він умів битись інакше.

Та колись Ота не відчував і такого страху. А тепер у нього було таке відчуття, ніби він висів над прірвою, вчепившись руками за канат. Боявся розчепити навіть одну з них, бо друга по втримала б його. Боявся вдарити, бо відкрив би захист. І водночас прислухався.

Дивився на суперника, на важкі, позшивані Камілеві повіки, й прислухався до голосу публіки. Боявся її, адже від неї залежало все. Її оплески або свист означали для нього порятунок або падіння. Він іще ніколи так не бився. Навіть на пароплаві, з Гадюкою. Але тоді не було поставлено на карту все його майбутнє.

Погано було, що публіка мовчала. Це свідчило: вона от-от почне свистіти.

Ота стрибав довкола Каміля, а Каміль тільки обертався й дивився з-під важких повік. Старий стріляний лис економив дихання. «І все-таки я його переможу!»

Ота вдарив правою рукою, та удар ковзнув по Камілевій рукавичці, й публіка захихикала. Він ударив знову, але Каміль був наче в панцирі, він був їжак, і публіка й справді почала свистіти.

— Гей ви! Тут вам не балет! — почувся вигук.

Ота вдарив утретє, цього разу зблизька, та Каміль затис його руку й повис на ній.

— Вгеак![20] — загорлав рефері Фавлер і підскочив до них, щоб розвести. — Починайте, мерзотники, або… — просичав він крізь зуби.

Тієї ж миті Камілева правиця випросталась і знайшла свою ціль — Отине серце. Ота захитався. Пролунали перші оплески. Та в цю секунду вдарив гонг, сповістивши, що перший раунд закінчено.

За хвилину, сидячи в своєму кутку, коли Перрейра вдавав, ніби допомагає йому, а насправді тільки сичаві «Ти на більше не здатний, бовдуре? Нам потрібна бійка, чуєш?» — Ота збагнув, що поводився на рингу не як боксер, а як партач.

Потім знов ударив гонг, і він — партач — підхопився, кинувся на суперника й бив, бив… але то знову було партацтво, а не бокс: Каміль стояв, як скеля, і Отині кулаки відскакували від його плечей, м'язів, кісток. Від сухожилля. Здавалося, що в цієї бридкої, сяк-так скріпленої дротом ляльки є все, крім підборіддя, серця, печінки, сонячного сплетення. Все, крім цих вразливих місць, можна було збожеволіти. Публіка почала реготати.

— Йди витрушувати килими!

— Гайда прати шмаття!

— Біжи спершу повчися!

Тоді майнула Камілева ліва рука і знайшла свою ціль — його серце, Ота впав на канат, відштовхнувся й знову став на судорожно напружених ногах. Та серце його злякано калатало. Жертвою був він, а не Каміль! Він, Ота або Густ Сауліт, чемпіон Латвії… У вухах безнастанно бриніли Перрейрині слова: «Густ Сауліт, чемпіон Латвії!» Яке ошуканство! Але в шухляді лежить паспорт. Тільки поміняти фото, домалювати на його ріжках печатку — і тут справді стоятиме Густ Сауліт… Ні, не стоятиме, бо його виженуть без паспорта геть. Не геть — до пекла. До Марокко, до Мусси, до Ісмаїла, до пацюків. Він усе ще гамселив по м'язах, плечах, рукавичках Каміля. Каміль і справді був їжак — знак на майці не брехав. Він мав схованку, до якої важко було проникнути, економив дихання й тільки іноді стьобав кулаком, який щоразу знаходив свого ціль.

І при цьому всьому Каміль щадив Оту.

Коли Ота після другого раунду знову сів у своєму кутку й вислухував лайки Монді, він знав, що сидить тут тільки з ласки.

Цей полатаний лис міг його нокаутувати вже давно, якби захотів… чи якби мав м'язи не з ганчір'я. В чому ж усе-таки причина? В любові чи слабості цієї ганчір'яної ляльки?.. Ота тупо дивився, як Каміль у протилежному кутку набирає в рот воду, як закидає голову й полоще…

І несподівано перед ним постав інший Каміль, який тинявся по Каса й точнісінько так задирав голову: «Дивна річ — у мене перед лівим оком завжди маячить маленька плямка, якась клітинка…»

Щось пронизливо загуло, й минуло дві секунди, перш ніж Ота зрозумів, що це гонг. Він підвівся і розмахнувся для свінгу[21]. Це було дивне почуття. На початку, ще в Броді, він часто застосовував ці бокові удари, але тренер заборонив йому — мовляв, це дурна звичка початківців; кожен досвідчений боксер помітить маневр ще здалеку й устигне прикритись. Тепер Ота націлив удар у ліву Камілеву скроню, й Каміль нічого не помітив. Удар досяг мети, й Каміль затремтів, як осика. Ота зразу ж послав другий удар. Каміль знову затремтів, проте на ногах устояв.

Все відбулося дуже швидко. Каміль нахилив голову, прикрив скроню лівою рукою, і третій Отин молот знову наткнувся тільки на кістки та м'язи. Каміль був старий лис. Леопард. Він бачив тільки на одне око, це око було плямисте, як леопардова шкура, але Камілеві його вистачало. В цьому оці було стільки хитрощів, скільки й жовтих крапок. Закрити його — і Ота мав би спокій. Здобув би перемогу. Мав би їжу. Постіль. Паспорт Густа Сауліта.

Ота захитався під Камілевим ударом. Це вже не був милосердний, дружній удар. Оті здалося, що він падає, що сила витікає з нього через ноги. Ній ледве втримався, щоб не

1 ... 45 46 47 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карнавал у Марокко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карнавал у Марокко"