Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти коли бачив Олю востаннє?
— Я її ніколи не бачив, Вітю. Після війни всі такі благополучні стали, такі спокійні. Це тільки горе людей зводить… Я її не бачив.
— Хто тобі про це сказав?
— Гнидюк.
— Так, так, Микола… Він дзвонив мені…
Вінтер випив, прикрився пледом до самого підборіддя, мерзлякувато зіщулився:
— До неї хочу, Серьожо.
— Тобі ще працювати треба, Вітю.
— Навіщо? Кому це потрібно? Ти щось іще можеш, ріжеш, шматуєш, дивишся в суть, а я тепер і скальпеля в руки не візьму. А словам ми з тобою не віримо…
— Чому ти не подзвонив мені, коли Олю привезли в лікарню, Вітю?
— Мене викликали із Дубни, коли все було вже скінчено.
— Що дав розтин?
— Я не дозволив.
— Чому?
— За всіма ознаками — набряк легенів. Від чого саме? Такого я не пригадую, Серьожо. Але я не міг, розумієш, не міг дозволити розтин. Адже не одну її поховав, Серьожо, я її з дитинкою поховав…
— Як?!
Вінтер схлипнув, простяг свої тонкі, сухі, плоскі пальці до мензурки.
— Не треба, Вітю, ти ж зовсім білий…
— Ах, облиш, будь ласка! Краще налий більше.
Він випив ще раз, поклав холодні пальці на руку Вогульова:
— У тебе є онуки?
— Онука.
— Онука, — повторив Вінтер, — це чудово, коли онука, вони ніжніші… Я так мріяв про онуку, Серьожо, господи, як я мріяв про щастя бачити, як бігає дитина в домі…
— Ти певен, що вона хотіла залишити дитину?
— Я нічого не знаю, мені про все розповів Серьожа…
— Чоловік її?
— Ах, любий ти мій, не треба про це! Її чоловік за кордоном, а Серьожа та людина, що кохала Олю. Ні, ні, вона залишила чоловіка, вона ж була така чесна, моя дівчинка, ніколи б вона не посміла… Життя… Вона ще не розлучилась, а Серьожа працює в якомусь секретному інституті, і почали б хлопцеві життя ламати, ти ж знаєш, як у пас дехто полюбляє порпатися в чужій білизні… Навіщо ламати життя і йому? Олечки вже нема, а він любив її, хай уже він, Серьожа, не страждає. Налий ще, будь ласка…
— Може, ти поживеш у мене, Вітю? Хоч трохи, чуєш? Катя буде рада тобі, онуку мою поняньчиш. Ну, не плач, не край серця…
— Спасибі тобі. Я не можу ніде жити. Незабаром повернеться Серьожа, поселиться в мене, і ми будемо відчувати поруч нашу дівчинку.
— Вітю, я дуже тебе прошу, поки цей самий Серьожа не приїхав, давай я тебе заберу, чуєш?
Вінтер похитав головою, подивився на Вогульова своїми великими чорними очима, повними сліз, і відповів:
— Серьожо, коли я помру, поховай мене поруч з Олечкою, добре?
Повернувшись до КДБ, Константинов зібрав керівників підрозділів.
— Починаємо розробляти версію Дубова. Назвемо його для зручності Лісником: дуб — ліс — Лісник. Мабуть, доведеться весь час тримати зв'язок по телефону, лічильник увімкнуто, все тепер вирішують години, хоча, — він чомусь уважно подивився на Проскуріна, — саме зараз будь-яка квапливість і надмірна однолінійність можуть тільки зашкодити. Протягом доби ми повинні відновити — бажано по хвилинах — усе, пов'язане з останніми годинами життя Ольги Вінтер. Ми не маємо права нікого допитувати — це зрозуміло, ніяких доказів проти Дубова в нас нема, тому працювати треба ювелірно. Це перше. Далі, конче потрібно перевірити, хто, крім Дубова, був присутній на переговорах, коли міністр економіки приїздив до нас у складі урядової делегації Нагонії.
— Там був і міністр оборони, — зауважив Гмиря.
— Правильно, тільки розмову про поставки вів міністр економіки. Третє. Треба довести прокуророві — це, мабуть, зроблю я — доцільність ексгумації трупа й проведення експертизи з приводу смерті Вінтер. Було б краще, звичайно, якби ми прийшли до нього з переконливішими резонами, ніж маємо.
— Куди вже переконливіше, — озвався Проскурін.
— Для нас — так, але ми йдемо по санкцію на дії. Він запитає, які в нас докази проти Дубова. Що ми відповімо?
— Відповімо, що Лунс не марно сидить поряд з Дубовим у Піцунді.
— Це не відповідь. Ви ж не довели прокуророві, що Лунс — із ЦРУ. От коли ми візьмемо його на розвідоперації — тоді справа інша. Зараз Лунс для всіх — дипломат, старається на ниві культури, спробуйте довести протилежне. Я особисто за це не візьмусь. Уся інформація, яка надходитиме, я підкреслюю, вся, має бути зразу ж у мене на столі, бажано в двох примірниках — перший іде Петру Георгійовичу негайно, як тільки одержу.
— Ну то що ж, — сказав генерал Федоров. — Давайте збирати. Це зробите ви чи дозволите мені?
— Дозволю, Петре Георгійовичу, — всміхнувся Константинов.
— Дуже вдячний. Спасибі за довіру. Починаємо з кутка. Отже, Константинов рискнув припустити, і внаслідок його риску, який у даному випадку був категорією розумною, тобто суспільству нічим не загрожував, ми вийшли на приблизний район особливого інтересу ЦРУ. Це свідчило, точніше, свідчить, що в Нагонії от-от проллється кров і що ЦРУ повсякчас потрібні дані про те, що ми знаємо про їхні заплановані акції. Ми знали про них дещо і — не більше. Але ми досі не знаємо ні агента ЦРУ, що працює в Москві, ні його зв'язкового з посольства. Отже, радіограми, що ми їх перехоплювали, відчуваючи власне безсилля, примусили нас розгорнути пошук якнайширше. Ми дослідили Зотова, Вінтер, Парамонова і Шаргіна. Двічі — з Шаргіним і Парамоновим — ми ставали на хибний слід. Відпав Парамонов, відпав, як кажуть, стопроцентно. Як його ваші назвали? «Жлоб-макаронник»? «Жлоб», — я розумію дуже точно, але чому «макаронник»?
— Тому що дружині давав гроші лише на макарони. Відгодував бідолашну до центнера, а потім сам почав до дівок бігати.
— Їй поголодувати б треба, воду з медом попити.
— Але ж мед тепер на базарі дуже дорогий, на ті гроші, що він їй давав, не поголодуєш, Петре Георгійовичу.
— Справді, смішно… Голод дорогий став? Нічого собі… Парамонов відпав, і Шаргін відпав. Теж стопроцентно. Нарешті, Вінтер. Дивна смерть. Ураганний набряк легенів, кажете?
— Судячи з того, що розтину не зробили, судячи з того, як Дубов зміг натиснути на старого Вінтера, тут щось дивне, Петре Георгійовичу.
— Ви з самого початку порушили кримінальну справу, маючи радіограми, отже, підстави для законної ексгумації у вас — мені здається — є… Але ж батько Ольги був проти… розтину. Чи морально це буде, коли ви зважитесь на ексгумацію?
— Жорстоко — це так, але морально, Петре Георгійовичу.
— Які висунете докази?
— «Боячись викриття, агент ЦРУ знищив Вінтер».
— Якого викриття боявся агент ЦРУ? Хто він? Докази? Чому Вінтер могла його викрити? А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.