Читати книгу - "Метелик"

стоять, спершись на луки й тримаючи в руках стріли. Вони не виявляють до мене ні ворожості, ні приязні. Нараз гавкає собака, кидається до мене й кусає за ногу трохи нижче литки, відриваючи клапоть штанини. Коли собака повертається до гурту, у задню ногу йому влучає невеличка стріла, що вилітає хтозна-звідки (згодом я дізнаюся: із стріло— метальної трубки). Собака, скавулячи, тікає і забігає до однієї з хижок. Накульгуючи, — той псюра мене таки добряче цапнув, — я підходжу ближче до людей і зупиняюся кроків за десять від них. Ніхто не ворушиться, не промовляє й слова, діти поховалися за матерів. Їхні голі тіла м’язисті, засмаглі, справді гарні. Груди в жінок прямі й тверді, з великими сосками. Лише в однієї жінки груди великі й звисають униз.

Один з індіанців тримається так поважно, риси його обличчя такі тонкі, що я ступаю просто до нього. Він не тримає ні лука, ні стріл. Чоловік мого зросту, підстрижений чуб спадає йому до брів. Він босий. За кілька кроків від нього я зупиняюсь.

Індіанець ступає два кроки вперед і дивиться мені просто у вічі. Так триває хвилини дві. Його обличчя, на якому не ворухнеться жодна рисочка, нагадує обличчя бронзової статуї із зморшками коло очей. Вуха його прикриває гагатове, майже фіолетове волосся, що сягає аж до мочок. Очі в нього металево-сірі. Жодного волоска ні на грудях, ні на руках, ні на ногах. Мідні стегна м’язисті, так само, як і вигнуті й витончені ноги. Він босий. Я зупиняюсь за три кроки від нього. Тоді він ступає два кроки вперед і дивиться мені просто у вічі. Ці розглядини тривають дві хвилини. Це обличчя, на якому не ворушиться жодна риска, нагадує мідну статую з очима у зморшках. Потім він усміхається й торкається мого плеча. Тоді всі торкаються мене, а одна юна індіанка бере мене за руку й веде до однієї, з хижок. Тут вона піднімає мені штанину. Всі сідають круг нас. Один чоловік т простягає мені запалену сигару, я беру її і курю. Індіанці сміються з того, як я курю, бо вони, чоловіки й жінки, курять, беручи запалений кінець сигари в рот. Рана не дуже кривавиться, але все ж таки собака ввігнав зуби в ногу досить глибоко. Літня жінка вибирає волоски і промиває рану й видавлює кров. Та цього їй замало, вона заходжується ще й шкрябати гострим шматком заліза кожен слід від собачих зубів. Я намагаюся не кривитись, бо всі дивляться на мене. Інша молода індіанка хоче допомогти їй, але та грубо відштовхує її. Я так розумію, ніби вона хотіла дати зрозуміти їй, що я належу винятково їй, і саме тому всі сміються. Потім вона обрізає обидві мої штанини вище колін. Індіанка зриває з каменя водорості, що їх принесли з моря, прикладає їх до рани й перев’язує мені ногу стрічками, вирізаними з моїх штанів. Задоволена своєю роботою, вона подає мені знак підвестися.

Я підводжусь і скидаю піджак. Цієї миті вона помічає крізь пазуху моєї сорочки метелика, витатуйованого в мене на грудях. Індіанка дивиться на нього, помічаючи інше татуювання, і скидає з мене сорочку, щоб краще його роздивитися. Мене обступають чоловіки й жінки, вельми зацікавлено розглядаючи татуювання на моїх грудях: праворуч — в’язень фортеці міста Кальві, ліворуч — обличчя жінки, на животі — тигрова паща, на спині — розіп’ятий моряк, на крижах — полювання на тигрів. Побачивши це татуювання, чоловіки відштовхують жінок і довго й доскіпливо роздивляються кожну картинку. Спершу своїми думками ділиться вождь а потім кожен з присутніх. З цього часу чоловіки остаточно приймають мене до свого товариства. Жінки прийняли мене до свого гурту з першої миті, коли вождь усміхнувся мені й торкнувся мого плеча.

Потім ми йдемо до найбільшої хижі, і тут я зовсім розгублююсь. Хижа зліплена з червоної глини. Вона кругла, має вісім дверей, а всередині в одному з кутків висять прив’язані до кроков яскраві різноколірні гамаки з вовни. Посередині лежить великий заокруглий плескатий камінь, а довкола нього — менші плескаті камені, що правлять за. стільці. На стіні багато двостволок, військова шабля, і скрізь розвішені різні завбільшки луки. Мені впадають в око черепаховий панцир, в якому може лягти людина, піч, складена з каміння без жодної пучки цементу. На столі пляшкоподібний гарбуз, на дні якого лежать 30 дві-три пригорщі перлів. Мені подають у дерев’яному кухлику вельми смачний гостро-солодкавий фруктовий напій, що вже відбродив, потім приносять на банановому листку велику, зо два кілограми, рибину, спечену на жару. Мене запрошують їсти, і я повільно їм. Коли я закінчую ласувати цією смачною рибою, жінка бере мене за руку й веде до моря, де я мию руки й полощу морською водою рот. Потім ми повертаємося назад до хижі. Повсідавшись колом (молода індіанка сидить біля мене, поклавши руку мені на стегно), ми намагаємося жестами й словами порозумітися.

Раптом вождь племені підводиться, йде в глиб хижі, повертається звідти з білим камінцем у руці й починає щось малювати на плескатому камені, що править за стіл. Спершу це голі індіанці та їхнє селище, потім море. Праворуч від індіанського селища він малює будинки з вікнами та одягнених чоловіків і жінок. Кожен з чоловіків тримає в руці рушницю або палицю. Ліворуч іще будинки чоловіків з рушницями й у капелюхах, з бридкими пиками, а також одягнених жінок. Коли я все добре роздивляюсь, індіанець похоплюється і накидає одну дорогу з індіанського селищу до будинків праворуч і другу, яка веде до будинків ліворуч. Щоб пояснити мені, як розташовані ці поселення щодо його селища, він малює з венесуельського боку, тобто праворуч, сонце на небі — коло з рисочками-променями, — а з боку колумбійського поселення — сонце, що сідає за обрій. Тепер помилитися не можна: з одного боку сонце сходить, з другого заходить. Молодий вождь гордо милується своїм витвором, і всі по черзі також розглядають його. Коли вождь переконується, що я все зрозумів, він бере крейду й заштриховує обидва поселення, обминаючи своє селище. Я розумію, вождь хоче сказати: люди там лихі, і він не хоче мати з ними ніякої справи, а люди з його селища добрі. Кому він це пояснює!

Потім вождь мокрою вовняною ганчіркою витирає «стіл». Коли камінь висихає, він кладе мені в руку крейду: тепер моя черга розповідати малюнками свою історію. Моє завдання куди важче, ніж його. Я малюю чоловіка зі зв’язаними руками й двох озброєних чоловіків, які