Читати книгу - "Мартін Іден"

Джо сидів на ліжку і дивився, як Мартін розпаковує валізу. Це, власне, була не валіза, а ящик з-під продуктів, що за нього містер Хігінботем здер з Мартіна півдолара. Приладнавши до того ящика дві мотузяні ручки, Мартін перетворив його у щось схоже на валізу. Витріщивши очі, Джо дивився, як після кількох пар білизни й сорочок Мартін почав виймати із скрині книжку за книжкою.

— І то аж до споду? — спитав він.

Мартін кивнув головою і взявся розставляти книжки на кухонному столі, що правив за умивальник.

— Ну й ну! — вихопилось у Джо. Потім він помовчав трохи, очевидно, зважуючи якусь думку, і нарешті сказав: — Слухай, а до дівчат ти… дуже охочий?

— Ні, — відповів Мартін. — Поки не брався за книжки, то бувало. А тепер нема часу.

— Ну, тут не матимеш часу й на книжки. Стане тільки на те, щоб працювати й спати.

Мартін згадав про свій п'ятигодинний сон і всміхнувся. Його кімната містилася над пральнею в тому самому будинку, де й машина, що гнала воду, подавала електрику й рухала пральні прилади. Механік, котрий мешкав у сусідній кімнаті, зайшов познайомитися з новим робітником і допоміг Мартінові приладнати на довгому шнурі електричну лампочку, щоб можна було переносити її від столу до ліжка.

Другого ранку Мартін прокинувся чверть на сьому, за півгодини до сніданку. У пральні була лазня для обслуги, і Мартін, на превеликий подив Джо, прийняв холодну ванну.

— Оце так чудасія! — вигукнув Джо, коли вони сіли за стіл у кутку готельної кухні.

З ними разом снідали механік, садівник з помічником і троє конюхів. Всі їли похмуро й похапцем, лише зрідка перекидаючись словом. Прислухаючись до цієї розмови, Мартін відчув, як далеко од них він одійшов. Їхня духовна обмеженість гнітила його, і йому хотілося якнайшвидше вибратися звідси. Тим-то похапцем, як і вони, проковтнувши гидкий, мов помиї, сніданок і опинившись за дверима кухні, він полегшено зітхнув.

Ця парова пральня була невеличка, але добре устаткована, — найновіші механізми робили тут усе, що тільки можна робити машинами. Мартін, за вказівками Джо, почав сортувати великі купи брудної білизни, а той пустив у хід пральну машину й взявся розводити рідке мило, таке їдуче, що він мусив обмотати собі рушником рот, ніздрі й очі і став схожий на мумію. Розібравши брудну білизну, Мартін узявся допомагати Джо викручувати уже випрану. Вони кидали її у машину, що робила за секунду кілька тисяч обертів, витягуючи з білизни воду відцентровою силою. Далі він бігав від апарата, який віджимав білизну, до сушарки, а поміж тим ще «витрушував» панчохи й шкарпетки. По полудню, поки грілися праси, вони качали панчохи. Потім до шостої прасували білизну, але врешті Джо з сумнівом похитав головою.

— Не скінчимо, — сказав він. — Доведеться працювати й після вечері.

Після вечері вони працювали при сліпучому електричному світлі аж до десятої години, поки не випрасували все й не поскладали в сортувальній кімнаті. Стояла гаряча каліфорнійська ніч, і, хоч вікна були розчинені навстіж, у пральні від розжареної до червоного печі, де грілися праси, було як у горні. Мартін і Джо, поскидавши верхні сорочки, задихалися, обливаючись потом.

— Наче судно в тропіках вантажив, — сказав Мартін, коли вони йшли в свої кімнати нагору.

— Нічого, в тебе діло йде, — відказав Джо. — Працюєш щиро. Коли так далі буде, то тільки за перший місяць одержиш тридцять доларів, а за другий я вже дам сорок. Але не може бути, щоб ти ніколи раніш не прасував. Мене не обдуриш.

— Слово честі, за все життя й ганчірки не випрасував! — боронився Мартін.

Опинившись у своїй кімнаті, він здивувався, що відчуває таку втому, — забув, що працював чотирнадцять годин, навіть не передихнувши. Він поставив будильника на шосту і відрахував назад п'ять годин. Отже, можна читати до першої. Скинувши черевики, щоб відпочили набряклі ноги, він сів до столу й розгорнув Фіске на тій сторінці, де спинився два дні тому. Але спіткнувся вже на першому абзаці і почав перечитувати його знов. Аж раптом прокинувся від болю в занімілих м'язах і холодного гірського вітру, що війнув у вікно. Глянув на годинника. Була друга. Проспав чотири години. Тоді він роздягся, ліг у постіль і, тільки торкнувшись головою подушки, відразу ж заснув.

Вівторок так само минув у напруженій роботі. Швидкість, з якою працював Джо, дивувала Мартіна. В роботі це був сущий диявол. Весь час — як напнута струна, і протягом довгого дня не згаяв ані хвилинки. Зосереджувався на роботі, щоб не марнувати часу, і показував Мартінові, де замість п'яти рухів можна зробити три, а замість трьох — два. «Вилучення зайвих рухів», — назвав це Мартін, стежачи за Джо і беручи з нього приклад. Він сам умів добре працювати, був швидкий та кмітливий і завжди пишався тим, що в роботі його ніхто не міг перегнати. Тим-то й тепер Мартін геть поринув у працю, прислухаючись до порад і зауважень старшого товариша. Він розтирав крохмаль на комірцях та манжетах, щоб під час прасування не було найменших грудочок, і робив це так вправно, що Джо навіть похвалив його.

За цілий день вони не мали й хвилини вільної. Джо, скінчивши одне діло, одразу перекидався на інше. Вони накрохмалили двісті білих сорочок, — правою рукою захоплюючи разом комірець, манишку й манжети, а лівою підтримуючи саму сорочку, щоб вона не попала в крохмаль — такий гарячий, що доводилося раз у раз опускати руку в холодну воду. Цього вечора до пів на одинадцяту вони прали тонку жіночу білизну.

— Ну, я за тропіки й проти одежі, — засміявся Мартін.

— А мені там нічого робити, — відповів Джо серйозним тоном. — Тільки й умію, що прати.

— Зате вже добре.

— Ще б пак! Почав у Контра Коста в Окленді з одинадцяти років, — готував білизну для качання. Відтоді збігло вісімнадцять років, і за цей час я ні до чого іншого не брався. Але такого каторжного ярма, як тут, я ніколи не бачив. Сюди треба принаймні ще одного. Завтра знов до ночі працювати. В середу завжди нічна робота — качати комірці й манжети.

Мартін знову завів будильник, сів до столу й розкрив Фіске. Однак не скінчив і першого абзаца. Рядки зливалися, голова хилилася. Він почав ходити по кімнаті, бив себе по голові, та ніяк не міг збороти сонливості. Тоді, поклавши перед собою книжку, почав читати, придержуючи пальцями повіки, але так і заснув з розплющеними