read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 248
Перейти на сторінку:
поліцейському відділку! І не солдат перед командиром! У відставці я, і дозволу, щоб сідати чи стояти, мені не потрібно! Командуйте підлеглими своїми, а я вже якось сам!

Голос у мене такий, що за потреби й скло у вікнах тремтітиме. Недарма ж у церковному хорі співаю. Отець Андрій, батюшка з Капітанівки, каже, що сам архієрей, коли на храмове свято приїздив, запримітив голосище мій і до Сум запрошував, щоб співав я у кафедральному хорі. Але хутір у мене, куди там до Сум їхати.

— Зупинитися! Я наказую! — аж шипить офіцерик, а я вже до коридора виходжу. Не те щоб дуже вже хотів ворогів наживати, але тут треба одразу дати зрозуміти, як із тобою можна поводитися, а як ні. Щоб знав цей жевжик, що я йому не ванька якийсь.

— Іване Карповичу! — чую я чийсь голос, коли вже вийшов до коридора. Озираюся, бачу чоловіка років за п’ятдесят, високого, худого, у сюртуку. — Поверніться, будь ласка, — каже він своїм приємним голосом, а потім строго дивиться на того дурника, що на мене кричав. — Підполковнику, не забувайте, що ви працюєте з цивільними людьми, то будьте ввічливим!

Той ледь не луснув від хвилювання, а я аж потилицю зачесав. Бо ж таке дурне, а вже підполковник. Так і до генерала недалеко. Ні, щось не те у милому Отєчєстві відбувається, коли такі ниці люди таку кар’єру роблять.

— Прошу, — каже чоловік, який, мабуть, генерал і є, коли он підполковник так перед ним трясеться.

— Дякую, — повертаюся до номера, заходимо в дальню кімнату. Це робочий кабінет: стіл, за ним шкіряне крісло велике, а перед ним кілька стільців.

— Сідайте, — запрошує мене господар і сам не у фотель сідає, а на стілець навпроти мене. Тобто показує, що розмовлятиме зі мною не як начальник із підлеглим, а як рівний з рівним. Розумна людина, хоч і генерал. Сідаю, він дивиться мені в очі, витримує паузу.

— Вас мені порадив полковник Василевський. Пам’ятаєте такого?

— Так точно. У справах служби зустрічався з ним під час відрядження до Великого Князівства Фінляндського.

— Характеризував він вас дуже добре, тому ми й вирішили звернутися, — сказав і знову дивиться. Серйозна людина, по очах видно. — Ми просимо вас допомогти нам в одній справі.

— Та я вже ж не перший рік у відставці. І у вас же штатних агентів цілий натовп, — кажу, а сам відчуваю, як серденько затупотіло. Цікаво йому зробилося. Що за справа така?

— Натовп є, а людей потрібних немає, — зітхає генерал. — Тому звернулись до вас Самі розумієте, якби не було гострої потреби, то не їхав би я з Петербурга до цих Ромен.

Ну, це так, Ромни не Лівадія, куди охоче їдуть.

— А що за справа?

— Треба найнятися на роботу до групи бунтівників і дізнатися про їхні плани, — каже генерал., а я навіть стримуватися не став. Бо хоч справи я люблю, але щоб до бунтівників у кубло лізти, це вже не по мені. Я розслідувати хотів, а не провокатором ставати.

— Пане генерале, я цієї каші на службі наївся, то вже вибачте. Хутір у мене, хліб треба прибирати і...

— Ми заплатимо, — каже генерал.

— Дякую, я й сам собі зароблю. Не ображайтеся, але старий я зі смертю гратися, — підводжуся я, вклоняюся і прямую до дверей.

— Йдеться про безпеку самого государя імператора! — несподівано каже генерал, і тут вже я зупиняюся. Дивлюся на Нього. Він киває. І обличчя серйозне, не схоже, що жартує.

— Самого государя? — дивуюся я.

— І його родини, і всієї держави нашої, рідної Вітчизни. Надважлива справа, тримається в страшенній таємниці, ви — третя людина у всій імперії, яка про це знає. Третя! Іване Карповичу, заради государя ви мусите!

— Ну, заради государя відмовити не можу, — кажу і повертаюся до стільця. І царя нашого я поважаю, але ще більше знаю, що не треба серйозних людей дражнити до краю. Ось приїхали аж сюди, плани на мене мали, то краще не розчаровувати, бо що-що, а життя мені спаскудити вони зможуть.

— Дякую, Іване Карповичу, Іполит Всеволодович казав, що ви справжній патріот, — генерал помітно зрадів. — Отже, згоду отримано, тепер деталі. Бунтівники дали об’яву, що набирають людей на роботу. Вам треба на ту роботу потрапити і подивитися, що там вони готують. Не думаю, що це довго триватиме, тиждень-два, не більше. Зараз їдемо до Києва, а звідти до Одеси.

— Навіщо до Одеси? — кривлюся я.

— Бунтівники саме там людей набирають.

— До Одеси мені не можна, — хитаю я головою.

— Чому це?

— Бо був у мене у справах служби конфлікт з одеськими кримінальниками.

— Та коли це було!

— Давненько, але думаю, що запам’ятали вони мене.

— Іване Карповичу, треба до Одеси.

— Там же свої агенти.

— Місцевим ми не довіряємо, бо підозрюємо, що там зрадник є. Агентів з Києва та інших міст уже шість разів надсилали, і жодного результату — відсіювали їх бунтівники. Потрібна нам людина дуже досвідчена, щоб обдурити негідників. То на вас уся надія. Може, вас есери не помітять.

— О Господи! Так це ще й есери! — зовсім спохмурнів я, бо ж більших зарізяк годі й вигадати. Анархісти — небезпечні, есдеми — небезпечні, але ж есери — то взагалі жах.

— Есери, Іване Карповичу, есери. Ну що, їдьмо! — помітно зрадів генерал. — Тільки в мене одне запитання.

Яке?

— А звідки ви дізналися, що я генерал? — з підозрою дивиться на мене, а я усміхаюся.

— Так я ж двадцять років прослужив! У мене око заточене чини з’ясовувати, навіть коли в цивільному людина! Хвилину-другу подивлюся на людину і можу сказати, якого вона рангу.

— Ти ба, диво яке! — усміхається генерал.

— Та це не диво. Диво, що от у Києві є трактир «Абіссінський принц», то його власник може на людину подивитися й одразу сказати, скільки в неї грошей. Багато разів перевіряли, і завжди ледь не до копійки точно казав. Усю суму. І те, що у гаманці, і те, що у кишенях. Так бувало, що суму скаже, а в бідолахи менше виходить. Начебто програв трактирник, а він давай по піджаку нишпорити — та й знайде десь у

1 ... 45 46 47 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"