read-books.club » Пригодницькі книги » Басаврюк ХХ 📚 - Українською

Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Басаврюк ХХ" автора Дмитро Білий. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47
Перейти на сторінку:
побачив на лаві під іконами мертвого старого Баглая, борода якого стирчала на закинутому назад обличчі, стара Баглаїха сиділа біля нього, руки її по — селянськи були складені на колінах, голова, пов’язана старою хустиною, опущена на груди. Жінка Тараса, колись моторна Тетяна, краща співачка на цьому краю станиці, лежала на глиняній підлозі. Однією рукою вона обнімала річну дитину, малого Петра, а другою стискувала висохлу грудь. У хаті гула хмара мух. Кожух сахнувся назад, наштовхнувся спиною на піч. З гуркотом попадав, давно вже не потрібний господарям, кухонний реманент. Раптом Кожух застиг з перехопленим подихом, — на подвір’я хтось заходив. Почулися голоси:

— Ну ось, а ти казав, що Тетяна до вечора помре.

— А що, бачиш, — ось Тарас лежить.

— Давай його заберемо, а Тетяну вже завтра, з дідом та старою, все єдино, на гарбі місця нема.

— Що й казати, усю вулицю в Пусту балку поперевозили.

— Чуєш, а Заброда не бреше, пайку видасть за нічну роботу?

— Хто знає, як у доброму настрої буде після бенкету з Фельдманом, то, може, й видасть.

На подвір’ї почулося шарудіння, хтось гучно сопів, тягнучи мертве тіло, потім зарипіли колеса гарби, і все змовкло.

Кожух вийшов надвір, ловлячи ротом свіже повітря, його колотила лихоманка. Він напружив усі м’язи і здавив крик, який рвався з горлянки. Часу було мало. Ніч треба було берегти.

Кожух пробрався на городи, порослі бур’яном, і відправився далі. Він добре знав, куди треба йти. Один раз він ледь не наштовхнувся на солдатський патруль. Солдати йшли під вишневими деревами повз хату Данила Бурленка. Кожух упав, втискуючись у суху землю. Солдати пройшли за метр від нього, розмовляючи незнайомою мовою.

Перечекавши хвилину, Кожух поповз убік, поки не вибрався через подвір’я вчителя Кульбачного на центральну вулицю. Вікна хати навпроти яскраво світилися, звідти чулися звуки голосного сміху, вигуки та тріскуча музика, яка неслася з патефона. «Перемогу святкують», — подумав він.

Десь удалині глухо загув грім, наближався дощ. Далі, за станичним майданом, світилися вікна колишнього педтехнікуму, зайнятого тепер під казарми, за ним, на тлі хмарного неба, порожньо темніла церква. Необхідно було проскочити через дорогу до хати, звідки чулися звуки п’яної гулянки. Вулиця була порожня. Кожух швидко перебіг її і застиг, притиснувшись спиною до високого тину. Тепер залишалося проникнути непоміченим у ворота. Раптом погляд його здивовано сковзнув по знайомій з дитинства тополі. До високого дерева була прибита широка чорна дошка. На ній білів надпис крейдою, освітлений відблиском світла з вікон куреня. Кожух прокрався ближче і прочитав:

За неисполнение плана хлебозаготовок и саботаж запретить ввоз продовольствия в следующие районы и станицы Кубанского округа Северо — Кавказского края…

Далі йшов довгий перелік, у середині якого була і його станиця. Раптом на Кожуха з дерева, замість учнівської дошки, глянув чорний череп з широким білим оскалом.

Кожух повернувся, скинув з обличчя башлик і, не криючись, пішов до задвірки.

3

Два червоноармійці, ліниво перемовляючись, сиділи на довгій дерев’яній колоді біля комори. Час від часу вони поглядали на хату, з якої долітали крики й музика. Тоді в голосах солдат з’являлися нотки неприхованої заздрості. Зненацька задвірка різко розчахнулася і — прямо на них швидкою ходою пішов чоловік у черкесці з гвинтівкою в руках. Отетерені червоноармійці на мить застигли від такого нахабства й відразу розплатилися за свою самовпевненість переможців. Перший отримав блискавичний удар прикладом у обличчя і ще падав, як другий вже лежав, притиснутий карабіном за горлянку. Переляканий солдат побачив несамовиті очі й почув:

— Скільки їх там?

Тиск трохи зменшився й червоноармієць прохрипів придушено:

— Шестеро…

Кожух жорстко вдарив гвинтівкою, пролунав хруст. Менше хвилини йому вистачило, щоб заховати трупи і причаїтися за стіною комори. Незабаром з хати донеслося владне і презирливе:

— Ей, председатель, дуй за самогоном!

Грюкнули двері, і на подвір’я вискочив приземкуватий чоловік, який стрімко кинувся до хвіртки. Кожух миттєво заступив йому шлях, не піднімаючи зброї:

— Як справи, Михайле?

Чоловік зупинився, немов прибитий громом. Кожух мовчки дивився на нього. Маленькі очі Заброди на товстому обличчі розширилися від переляку, руки безсило впали. Кожух спокійно промовив:

— У Лавріна совісті хватило до нас перейти. А ти тут і далі «світле життя» будуєш?

— Кожух, ми ж як брати були…

— Були та сплили, закінчилося наше братство.

Заброда з ненавистю кинув:

— Ти, петлюрівська контра! — і кинувся на Кожуха. Карабін відлетів. Вони впали на землю й покотилися, хропучи. Відгодований председатель, який був набагато важчий за Кожуха, опинився зверху, товсті пальці вчепилися в горлянку сотника. Кожух відчув густий сморід перегару, в очах спалахнули червоні плями. Кожух однією рукою уперся в слизьке від поту підборіддя Заброди і, втрачаючи сили, ледь зміг вихопити кинджал. Заброда спробував перехопити його руку, але не встиг, — блискуче лезо м’яко ввійшло йому під серце. Заброда охнув і звалився на землю. Хитаючись, Кожух піднявся, відчуваючи, що сили покидають його, — іскра життя, подарована йому повстанцями, згасала. Кожух зчепив зуби й підняв карабін. Сухо клацнув затвор, заганяючи патрон у магазин. У хаті хтось затягнув: «Гори, гори, моя звезда…»

Кожух різко видихнув і зайшов усередину. Після нічної темряви очі його різонуло яскраве світло декількох гасових ламп. Посередині просторої світлиці стояв довгий стіл, заставлений тарілками та пляшками, у куті тріщала платівка патефона. За столом сиділо кілька людей у шкірянках і військових гімнастерках з «ромбами». Серед них його око відразу вловило людину в цивільному. Очі ховалися за блискучим пенсне, спітніле обличчя світилося самозадоволенням, рот кривився багатозначною посмішкою. Тяжко переводячи дихання, Кожух застиг. Військовий, який сидів найближче, здивовано піднявся й пішов йому назустріч:

— Ты кто та…, — він не встиг договорити, Кожух схвату вистрілив йому в роззявлений рот. Від пострілу впритул голова розлетілася на червоні шматки, які дощем хлинули на стіл з їжею та обличчя присутніх. Зчинився галас, військові й гепеушники заметушилися, хапаючись за зброю. Трьох Кожух застрілив на одному диханні, четвертий встиг вихопити револьвер і вистрілити. Постріли гримнули одночасно. Гепеушник з пробитим черепом відлетів до вікна, а Кожух відчув удар в правий бік. Він відкинув порожній карабін і, спершись на стіл, витягнув з кобури маузер. У світлиці запала тиша, тільки в куті продовжував тріщати пошкрябаною платівкою патефон. За вікном чулися крики і постріли. Хтось несамовито кричав:

— Банда в станице!

Лунали команди, декілька кінних пронеслися галопом по вулиці.

Фельдман з білим обличчям стояв, втиснувшись спиною у стіну. Кожух втомлено сів на лаву, затискуючи занімілий бік. Черкеска швидко

1 ... 46 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Басаврюк ХХ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Басаврюк ХХ"