Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Ні, ще раз ні! Стійте на своєму в жорстоких відмовах, але залиште мені мою любов. Вам дає радість робити мене нещасним. Нехай так. Спробуйте похитнути мою мужність, я зумію змусити вас хоч би до того, щоб ви вирішили мою долю. І, можливо, настане день, коли ви будете до мене справедливіші. Не те щоб я сподівався пробудити у вас чутливість. Але навіть не підкорившись переконанню, ви перейметеся ним, ви скажете: «Я про нього невірно судила».

Скажемо точніше, – ви несправедливі до себе самої. Пізнати вас і не полюбити, полюбити і не бути постійним, і те й інше – однаково неможливе. І незважаючи на скромність, яка прикрашає вас, вам, мабуть, легше скаржитись, аніж дивуватись із почуттів, вами породжених. Що ж до мене, чия єдина заслуга полягає в тому, що я оцінив вас, я не хочу втратити цієї заслуги. І, відмовляючись прийняти лукаві ваші дари, я поновлюю біля ніг ваших клятву любити вас вічно.

Із ***, 10 вересня 17…

Лист 69

Від Сесілі Воланж до кавалера Дансені

(Записка олівцем, переписана Дансені)

Ви запитуєте, що я роблю: я люблю вас і плачу. Моя мати зі мною не розмовляє. Вона відняла у мене папір, пера і чорнило. Я користуюсь олівцем, який, на щастя, у мене зберігся, і пишу на обривку вашого листа. Мені тільки й залишається, що схвалити все, зроблене вами. Я занадто люблю вас, аби не вхопитися за будь-який спосіб отримувати вісті про вас і повідомляти вас що-небудь про себе. Мені не подобався пан де Вальмон, і я не гадала, що він такий вже вам друг. Постараюся звикнути до нього і полюбити його заради вас. Я уявлення не маю, хто нас видав. Це можуть бути тільки моя покоївка або священик, якому я сповідувалась. Я дуже нещасна. Завтра ми від’їжджаємо в село, чи надовго – не знаю. Боже мій! Не бачити вас! Мені більше ні на чому писати. Прощавайте. Постарайтеся розібрати, що я написала. Ці слова, написані олівцем, можливо, зітруться, але почуття, збережені в моєму серці, – ніколи.

Із ***, 10 вересня 17…

Лист 70

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Дорогий мій друже, я маю дати вам одну дуже важливу пораду. Як ви знаєте, я вчора вечеряв у маршальші де***. Зайшла розмова про вас, і я сказав не все те хороше, що думаю, а все те, чого зовсім не думаю. Усі, мабуть, були зі мною згодні, й бесіда тривала вже досить мляво, як буває завжди, коли про ближнього говорять тільки хороше, але раптом знайшовся один заперечувальник. Це був Преван.

«Боронь Боже, – мовив він підводячись, – щоб я засумнівався в доброчесності пані де Мертей! Але, смію думати, вона має завдячувати при тім швидше своїй легковажності, ніж правилам. Можливо, залицятися до неї важче, ніж їй сподобатись. І позаяк, упадаючи за однією жінкою, при нагоді зустрічаєш чимало інших, і позаяк врешті-решт ці інші можуть виявитися не гіршими, а можливо, і кращими за неї, то одні прихильники відволікаються якою-небудь іншою забаганкою, а інші просто втомлюються домагатись її, й можливо, що з усіх жінок Парижа їй менше всього доводилося захищатись. Що стосується мене, – додав він, підбадьорюваний посмішками декого з дам, – я увірую в доброчесність пані де Мертей лише після того, як зажену, залицяючись до неї, шестерик коней».

Цей вульгарний жарт мав успіх, який випадає зазвичай на долю всього, що відгонить наклепом. Усі розсміялися, Преван сів на своє місце, і бесіда набула іншого напрямку. Але обидві графині де П***, біля яких сидів наш маловір, завели з ним на цю тему приватну розмову, яку я, на щастя, мав можливість чути.

Виклик пробудити у вас почуття було прийнято. Слово «нічого не приховувати» було дано, і з усіх обіцянок, які будуть дані з цього приводу, її, напевно, особливо свято стримають. Але вас попереджено, а прислів’я ви знаєте.[40] Мушу тільки додати, що цей Преван, із яким ви незнайомі, надзвичайно люб’язний, а ще більше спритний. Якщо іноді ви й чули від мене протилежне, то лише тому, що я його недолюблюю й мені приємно перешкоджати його успіхам, а крім того, тому, що я добре знаю, яку вагу має моя думка для декількох десятків наймодніших наших дам.

Мені справді вдавалося таким чином досить тривалий час заважати йому з’являтися на так званій великій сцені. І він здійснював чудеса, а знати про це ніхто не знав. Але галас, зчинений із приводу його потрійної пригоди, звернув на нього загальну увагу, породив у нім самовпевненість, якої йому бракувало, і зробив його по-справжньому небезпечним. Словом, тепер це, можливо, єдиний чоловік, якого я побоявся б зустріти на своєму шляху. І, не кажучи вже про вашу особисту зацікавленість, ви зробите мені велику послугу, якщо при нагоді виставите його в смішному вигляді. Залишаю його в хороших руках і сподіваюся, що до мого повернення він буде пропащею людиною.

Натомість обіцяю вам довести до жаданого кінця пригоду вашої підопічної та зайнятися нею так само старанно, як і моєю прекрасною недоторкою.

Остання щойно надіслала мені план своєї капітуляції. В усьому її листі проглядає бажання бути обдуреною. Неможливо запропонувати зручніший і в той же час банальніший спосіб: вона хоче, щоб я був її другом. Але я прихильник нових і важчих прийомів, не згоден, аби вона так дешево відбулась, і вже, напевно, я не для того так із нею морочуся, щоб усе завершилося звичайним звабленням.

Згідно з моїм планом вона має відчути, добре відчути і ціну й розмір кожної жертви, яку мені принесе. Я не маю наміру привести її до мети настільки швидко, щоб розкаяння за нею вгналось. Я хочу, щоб доброчесність її помирала повільною смертю, а сама вона не зводила очей із цього жалісного видовища, і щоб щастя тримати мене у своїх обіймах вона відчула тільки після того, як уже буде змушена не приховувати свого бажання. І, правда, чого я був би вартий, якби не був вартий того, щоб мене прохали. І чи така це жорстока помста зарозумілій жінці, яка червоніє від визнання, що