Читати книгу - "Хід королем"

У дитинстві були певні компенсації. Він згадав свою улюблену гру — завзяту біганину туди-сюди перед палацовою вартою, на яку повсякчас відповідали клацанням підборів і взяттям зброї «на караул» — доки і він, і варта не захекувалися зовсім. Але у нього ніколи не було нормального дитинства — він був самотній, не мав змоги вийти погратися з іншими дітьми, а тепер його хочуть позбавити й людської гідності. Він дивився телевізор, але досі не розумів і половини рекламних передач. Потік повідомлень про іпотечні кредити, ощадні плани, банкомата, термінали, нові відбілювачі для прання й різні пристосування, завдяки яким фарба потрапить у найменші куточки й не залишиться ворсинок від щітки. То були ніби послання, що прилетіли з іншої планети. У нього наймодніший м'який туалетний папір, але він гадки не має, де його можна придбати. Зранку йому навіть не доводилося знімати кришечку з тюбика зубної пасти або міняти лезо для гоління. Це все робилося за нього. Його життя було несправжнє, ба навіть неважливе: золочена клітка невлаштованості.

Навіть дівчата, яких йому підшукували для задоволення потреб, називали його «сір», причому не лише під час першого знайомства чи на людях, а навіть наодинці, у ліжку, і між ними не було нічого, крім енергійного пітніння: йому показували, як решта світу проводить час.

Він дуже старався — робив усе, чого від нього чекали, і більше. Він вивчив валлійську мову, здійснював піші походи у Гайлендс, був капітаном власного корабля, літав на гелікоптерах і стрибав з літаків з висоти п'ятьох тисяч футів, головував у благодійних комітетах, відчиняв лікарні, брав участь у відкритті меморіальних табличок, сміявся у відповідь на приниження й жалюгідні пародії, ігнорував образи, закусував губу, чуючи лиху брехню про свою родину, та підставляв другу щоку, повзав у багнюці на військових полігонах — так само, як повзав у багнюці по Фліт-стріт. Він виконав усе, про що його просили, але цього виявилося недостатньо. Що більше він старався, то жорстокішими ставали глузи і колючі кпини. Посада, сподівання — такого б ніхто не витримав.

Він споглядав кощаву полисілу голову, точно як у батька, і мішки під очима. Він уже бачив ранкові газети, бачив новини про суперечку, домисли і недомовки, проповіді провідних журналістів, які висловлювалися про нього так, нібито близько з ним знайомі, нібито здатні глибоко зазирнути йому в душу, або ж поводилися так, буцімто його як людини просто не існує. Він був їхньою власністю, майном, яке виставили напоказ, щоб воно підписувало законопроекти, різало стрічки й допомагало продажу газет. Йому не дозволяють приєднатися до решти світу, до інших людей, але позбавляють його звичайної радості самотності.

Очі — колись ясно-блакитні — наллялися кров'ю від утоми й сумнівів. Йому треба знайти мужність, знайти вихід, доки його не зломили. Але для короля немає виходу. Поволі його руки почали нестримно тремтіти, а думки плутатися, і кухлик для зубної щітки забрязкотів. Його мокрі побілілі долоні стиснули порцеляну, силкуючись повернути самовладання, але кухоль, наче одержимий, вислизнув, зачепивши край ванни, і грюкнув на кахляну підлогу. Король спостерігав за ним, наче загіпнотизований, ніби дивлячись трагічний балет. Кухоль зробив кілька дрібних піруетів, ручка підстрибувала на різні лади, махаючи йому, глумлячись із нього, доки востаннє не крутнулась і не розлетілася на сотню злих, лихих зубів. Зрештою його улюбленого кухлика для зубної щітки не стало. І в цьому винні вони.

Розділ тридцятий

Коли його не стане, на вулиці вийдуть сотні тисяч людей, щоб ушанувати пам'ять свого спочилого короля. Я буду з ними, звісно, коли проноситимуть труну. Я хочу переконатися.

СІЧЕНЬ: ТРЕТІЙ ТИЖДЕНЬ

— Я що — не міг подивитися сам фінал кубку, Тіме? Ти же знаєш, як я ненавиджу футбол,— Уркгарт підвищив голос, щоб його почули в юрбі, хоча матч ще навіть не розпочався.

— Фінал буде не раніше травня, а в нас нема часу.

Ясні очі Стемпера бігали по натовпу. Скигління шефа не псувало йому задоволення: він був палким вболівальником, скільки себе пам'ятав, коли ще сам був завбільшки з футбольний м'яч. У будь-якому разі, це було частиною програми: щоб Уркгарт, як звичайна людина, з'являвся на публіці: прем'єр-міністр розважається разом з народом. Пресі врешті-решт стане нудно, але, як розрахував Стемпер, не раніше ніж у березні. Це була ідеальна нагода — висвітлення відбіркового матчу чемпіонату Європи проти запеклого ворога — Німеччини, з пристрасними згадками про переможні війни й поразки в змаганнях за світовий кубок, що знову розворушить і трибуни, і телеглядачів у всіх виборчих округах. Стемпер багато разів нагадував твердолобому Уркгарту, що футбольні фанати не можуть бути такими грошовитими, як завсідники опери, проте у них незліченно більше голосів, тож люди мають бачити, як Уркгарт допомагає їм боронити честь нації.

Ревіння поглинуло їх, і над стадіоном полетіла хвиля: вболівальники зривалися з місць, як їхні пращури на Соммі, під Верденом, у битві на хребті Вімі та в інших нескінченних кривавих боях з гуннами. Ложа ВІП-клієнтів була захаращена наполовину спустошеними пляшками, тушами футбольних чиновників і журналами, що рясніли останніми новинами про ганебні зв'язки і перекрученими плітками зі спалень. Ніщо з цього не смакувало прем'єр-міністру, який, схилившись, заховався у брижі свого пальта, і коли Стемпер зазирнув через Уркгартове плече зі свого місця у ряду позаду, то побачив, що його керівник втупився в мініатюрний телевізор з діагоналлю менш як три дюйми. Він дивився вечірні новини.

— Вона застара для бікіні, якщо вас цікавить моя думка,— підкусив Стемпер.

Рідкокристалічний дисплей ряхтів яскравими фотографіями, зробленими папараці: зображення були трохи нечіткі через ніжні відсвіти Карибського моря в дистанційному об'єктиві, але це, безсумнівно, була принцеса Шарлотта, яка безтурботно стрибала на безлюдному пляжі. Тропічні барви були сліпучі.

— Ти несправедливий до членів королівської родини, Тіме. Вона не робить нічого беззаконного. Врешті, це не злочин для принцеси, якщо її побачать на пляжі з засмаглим супутником — навіть якщо він значно молодший і стрункіший за неї. І неважливо, що ще на тому тижні вона каталася на лижах у Ґштаді. Ти просто не усвідомлюєш, наскільки тяжко працює королівська родина. А я взагалі засуджую таку неприємну рису британської вдачі, як заздрість: те, що ми зараз тут сидимо на січневому холоді, відморожуємо яйця,