Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

вам порада — скористатися з нагоди, щоб позбутись цього становища. Витратьте трохи грошей на отой квартал, що кiнець Крiбзового базару — тiльки щоб будинки мали вигляд зразкових жител; другий квартал винаймiть менi на приступних умовах пiдсклади Товариства мороженої баранини пiвнiчної Темзи. Протягом двох рокiв це все буде геть зруйновано, щоб дати мiсце для великої вулицi з пiвночi на пiвдень, а ви одержите вiдшкодування вдвiчi бiльше за наявну вартiсть майна, ще й з витратами на ремонт. А залиште ви все, як є, i ви матимете багато шансiв за те, що вас оштрафують, або засудять, або просто розберуть вашi будинки задовго до прокладання вулицi. А зараз — ваш слушний час.

Кокен. Слухайте, слухайте! Слухайте, слухайте! Слухайте, слухайте! Чудово викладено з дiлового погляду. Визнаю, що нi до чого було викладати вам моральнi погляди на справу, Тренчу; але навiть ви мусите вiдчути переконливiсть дiлових доказiв пана Лiкчiза.

Тренч. Але чому ж ви не можете дiяти без мене? Менi що до цього всього? Я ж лише власник закладних.

Сарторiюс. До певної мiри ми ризикуємо, роблячи цi викладки на вiдшкодування, докторе Тренчу. Рада графства може змiнити напрямок нової вулицi. Якщо це трапиться, грошi, вкладенi в полiпшення будiвель, пропащi, пропащi та й годi. На дiлi навiть гiрш, нiж пропащi, бо новi будинки можуть простояти не винайнятi або напiввинайнятi цiлими роками. А ви ж вимагаєте свої сiм вiдсоткiв, як i звичайно.

Тренч. Людина мусить жити.

Кокен. Je n’en vois pas la necessite.

Тренч. Цитьте, Бiллi, або принаймнi балакайте мовою, яку розумiєте. Нi, пане Сарторiюсе, я був би дуже радий сприяти вам, якби я був спроможний, але ж нiяк не можу. Тож давайте покiнчимо iз цим.

Лiкчiз. Ну, я можу сказати тiльки те, що ви — дуже нерозумний юнак.

Кокен. А що я вам казав, Гаррi?

Тренч. Я не розумiю, як це може вас обходити, пане Лiкчiзе.

Лiкчiз. Ми — у вiльнiй країнi, кожен має право на свiй власний погляд. (Кокен вигукує: «Слухайте, слухайте»). А де ж вашi почуття до цих бiдних людей, доктореТренчу? Пригадайте, як це вразило вас, коли я вперше розповiв вам про них. Як, ви робитесь черствi?

Тренч. Нi, це вам не допоможе; тепер мене цим не обдурите. Ранiше ви доводили менi, що немає рацiї сентиментально ставитись до цих ваших справ iз брудними кублами. І ви зовсiм не до ладу звертаєте на фiлантропiчну стежку тепер, коли хочете, щоб я вклав свої капiтали у вашi спекуляцiї. Мене вже провчили раз; i тепер я волiю залишитись з моїми наявними прибутками. Вони й так для мене не великi.

Сарторiюс. Для мене фактично не має значення, докторе Тренчу, як ви вирiшите. Я легко можу дiстати грошi десь-iнде i розрахуватись iз вами остаточно. Тодi, оскiльки ви вирiшили не ризикувати, ви можете вкласти свої 10000 фунтiв стерлiнґiв у Консолi i одержувати 250 фунтiв рiчно замiсть семисот. (Тренч, цiлком спантеличений, вражено на них дивиться. Кокен порушує мовчанку).

Кокен. Ось що значить пожадливiсть, Гаррi. Двi третини ваших прибуткiв зникають в одну мить. І, мушу сказати, це вам по заслузi.

Тренч. Це все дуже хитро; але я не розумiю, — якщо ви може таке зробити зi мною, то чом ви не зробили цього давно?

Сарторiюс. Тому що я, очевидно, мусив би сплачувати вiдсотки за тiєю ж таксою i, отже, не мав би з того нiякої користи, тодi як ви втратили б понад 400 фунтiв — дуже серйозна рiч для вас. Я не мав бажання вчинити вам прикрiсть та навiть i зараз я б з охотою залишив закладнi у вас, якби мене не спонукали умови, що про них говорив пан Лiкчiз. Крiм того, докторе Тренчу, деякий час я сподiвався, що нашi iнтереси може поєднати тiснiший зв’язок, тiснiший навiть за дружнiй.

Лiкчiз (пiдскакуючи, полегшено). Ну, ось! Нарештi слово вимовлене. Я прошу вибачення, докторе Тренчу. Я прошу вибачення, пане Сарторiюсе, — вибачте менi таку вiльнiсть. Чому б докторовi Тренчу не одружитися з панi Бланш i цим улаштувати всю справу? (Всi враженi; Лiкчiз, трiумфуючи, сiдає).

Кокен. Ви забуваєте, пане Лiкчiзе, що молода панна, на смак якої треба тут зважати, рiшуче вiдмовилась вiд цього.

Тренч. О, мабуть, ви гадаєте, що це ви заволодiли її уявою.

Кокен. Я не кажу цього, Тренчу. І жодна людина з будь-якою делiкатнiстю не сказала б такого. У вас недисциплiнований розум, Тренчу, зовсiм недисциплiнований розум.

Тренч. Кокене, я вже сказав вам, якої я думки про вас.

Кокен (розлютовано пiдводячись). А я вже сказав вам, якої я думки про вас. І повторю, якщо бажаєте. Я ладен говорити.

Лiкчiз. Ну, ну, пане секретарю, я й ви, як одруженi люди, не йдемо до рахуби, коли справа йдеться про молодих панночок. Я знаю панну Бланш; у неї батькiвська дiлова риса. Розкажiть їй про цю справу — i вона порозумiється з доктором Тренчем. Чому б справдi не приплутати трохи роману до нашої справи, якщо це нам нiчого не коштує? Всi ми щось та почуваємо, — адже ми не простi лiчильнi машини.

Сарторiюс (обурено). Чи не гадаєте ви, пане Лiкчiзе, зробити мою дочку додатком до грошової угоди мiж вами й цим панством?

Лiкчiз. Ну, що це ви, Сарторiюсе! Не говорiть так, наче ви — єдиний батько на свiтi. Я й сам маю дочку, i мої почуття у цiй справi акурат такi ж тонкi, як i вашi. Я пропоную лише те, що однаково вигiдне i для панни Бланш, i для доктора Тренча.

Кокен. Лiкчiз висловлюється грубо, влучає просто в цiль. Якщо панна Сарторiюс справдi виявила б згоду щодо пропозицiї Гаррi, я далекий вiд бажання стати на завадi до такого розв’язання справи.

Тренч. А вам то що до того?

Лiкчiз. Заспокойтесь, докторе Тренчу, заспокойтесь. Чи ви й тепер згоднi одружитись iз панною Бланш, якщо вона була б до цього прихильна?

Тренч (коротко). Не знаю, чи згоден. (Сарторiюс обурено пiдводиться).

Лiкчiз. Заспокойтесь на одну хвилину, пане Сарторiюсе. (До Тренча). Ну, ось, ви кажете, докторе Тренчу, що ви не знаєте, чи погодились би. Але ж ви не певнi того, що ви не погодились би? Ось що ми б хотiли знати.

Тренч (похмуро). Я б не хотiв, щоб стосунки помiж панною Сарторiюс i мною домiшували до дiлових угод. (Встає, щоб одiйти вiд столу).

Лiкчiз (пiдводячись). Досить; благородна людина не скаже бiльше. (Улесливо). А тепер чи не зволите,