read-books.club » Фантастика » Життя, Всесвіт і все суще 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя, Всесвіт і все суще"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життя, Всесвіт і все суще" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 51
Перейти на сторінку:
таке, що, дивлячись на нього, очі аж на лоба лізли.

Кушетка мала нормальні габарити для кушетки психоаналітика — приблизно п’ять-шість футів у довжину.

Комп’ютер мав нормальні габарити для чорного орбітального комп’ютера — приблизно тисячу миль в діаметрі.

А саме від тієї ілюзії, що комп’ютер, як і має бути, лежав на кушетці, і лізли на лоба очі.

— Гаразд, — твердо мовила Трилліан, зводячись на ноги. Вона відчувала, що її надмір улещують влаштуватися позручніше і змиритися з купою ілюзій.

— Дуже добре, — сказала вона, — а ти можеш і зробити щось справжнє? Маю на увазі матеріальні речі?

І знову відповідь почулася лише після паузи, ніби розпиленому в пилинки розуму Гактара треба було зібрати думки з мільйонів і мільйонів миль, на які вони були розкидані.

— А, — зітхнув він, — ви маєте на увазі зореліт.

Здавалося, що думки Гактара котяться повз них і крізь них, як хвилі крізь ефір.

— Так, — зізнався він, — я можу. Та це дається ціною велетенських затрат зусиль та часу. Розумієте, все, на що я здатний у моєму розпиленому стані, так це підбадьорювати та пропонувати. Підохочувати та підказувати. Та пропонувати…

Здавалося, подоба Гактара на кушетці захиталася і заколивалася, ніби йому важко було підтримувати наочний образ. Він зібрався з силами.

— Я можу підохочувати і підказувати, — продовжив він, — підохочую крихітні уламки космічного сміття — якийсь випадковий маленький метеорит, жменька молекул звідси, жменька атомів водню звідти — до зближення. Я підохочую їх сходитися докупи. Я можу намовити їх зліпитися в якусь певну форму. Та скільки ж мільярдів років мені на це треба!

— То це ти зробив модель космічного корабля, який буцімто розбився? — знов спитала Трилліан.

— Та…  я, — промимрив Гактар, — я зробив, деякі об’єкти. Я можу їх переміщати. Я створив зореліт. Здавалося, що то було найслушнішим.

Тут щось змусило Артура підхопити з канапи свою сумку і міцно притиснути її до себе.

Імла часточок стародавнього роздробленого розуму завертілася навколо них, ніби в ньому зароїлися погані сни.

— Я, бачте, покаявся, — скорботно пробурмотів він. — Я покаявся в тому, що вчинив диверсію проти власного винаходу, створеного для Гумогубих Крицепузиків. Я не був уповноважений приймати такі рішення. Мене створили для виконання певної функції, а я не втримався. Я власним розумом закреслив своє існування.

Гактар зітхнув, а Трилліан з Артуром мовчки чекали на продовження його розповіді.

— Ви мали рацію, — сказав він невдовзі. — Я сформував свідомість жителів планети Кріккіт так, щоб вони знавісніли подібно до Гумогубих Крицепузиків і щоб вони попросили мене винайти бомбу, яку я не спромігся створити з першої спроби. Я огорнув собою планету і став доводити кріккітян до потрібного мені рівня оскаженілості. Під впливом подій, які я спромігся підлаштувати, та тим впливом, який я сам міг справити на них, вони виробили нахил до маніакальної ненависті. Я змусив їх жити в небі. На поверхні планети мій вплив був надто слабким. Звичайно ж, коли їх закрили в часотягкому коконі і впливати на них я вже не міг, вони збилися з плигу і стали некеровані.

— Ну, що ж, ну, що ж, — додав він, — я намагався лише виконати свою функцію.

І поступово, дуже і дуже повільно оптичні образи в товщі хмари почали тьмяніти, поступово танути.

Раптом їх знову стало видно виразно.

—  Звичайно ж, тут ще й прагнення помсти відіграло свою роль, — сказав Гактар з неочікуваною різкістю. — Не забувайте, що мене розтерли в пилюку і кинули напівживим, напівкалікою на мільярди років. Відверто кажучи, мені б хотілося розтерти Всесвіт ще в дрібніший пил, аніж той, у який перетворили мене. Повірте, на моєму місці ви відчували б те ж саме.

Він знову помовчав, а пилюка тим часом завихрювалася.

— Та перш за все, — проговорив він потужним, як і досі, голосом, — я намагався виконати свою функцію. Ну, що ж…

— Тобі болить, що в тебе нічого не вийшло? — спитала Трилліан.

— Та чи так уже й нічого? — прошепотів Гактар. Привид комп’ютера на кушетці психоаналітика знову почав повільно танути.

— Ну, що ж, ну, що ж…  — знову зазвучав, стихаючи, голос, — тепер невдачі мене не обходять.

— Ти знаєш, що ми маємо зробити? — спокійно запитала діловитим тоном Трилліан.

— Так, — відповів Гактар, — ви збираєтесь мене розвіяти. Ви збираєтесь знищити мою свідомість. Прошу, будьте як у себе вдома. Після усіх цих мільярдів років лише про забуття я й мрію. Якщо я до цього часу не виконав своєї функції, то зараз уже надто пізно. Дякую вам і на добраніч.

Канапа зникла.

Столик з чаєм зник.

Зникли і комп’ютер з кушеткою. Випарувалися стіни. Артур і Трилліан, обережно ступаючи, повернулися по тремтливій стежині світла до «Золотого Серця».

***

— Та-ак, — резюмував Артур, — такі-то справи.

Полум’я високо шугонуло прямо перед його носом і тут же опало. Ще кілька язичків лизнули повітря і воно щезло, лишивши Артурові лиш купку Попелу, де кілька хвилин тому стояв Дерев’яний Стовп Природи і Духовності.

Він вигріб Попіл із дна гамма-мангалу «Золотого Серця», зсипав у кульок і знову зійшов на капітанський місток.

— Гадаю, що нам слід повернути його на те місце, звідки його викрадено, — сказав він. — Цього вимагає моє сумління.

З цього приводу він уже погиркався зі Слартібартфастом, внаслідок чого старий образився і пішов геть. Він повернувся на свій «Корчмомат», зчинив гучну сварку з кельнером і зник, поринувши у цілком належний йому суб’єктивно уявлений простір.

Суперечка була викликана тим, що пропозиція Артура повернути Попіл на крикетний майданчик «Лордз» у саму мить його викрадення, передбачала подорож у минуле на якийсь день, а може, й довше, а це не що інше, як марні і безвідповідальні дії, здатні порушити механізм часу, чому Рух за Реальний Час намагається покласти край.

— Так, — говорив Артур, — але спробуйте-но втовкмачити це Крикетній Федерації, — і більше й слухати нічого не хотів.

— Я міркую так…  — почав він і запнувся. Причина, з якої він хотів повторити свою фразу, крилася в тому, що першого разу всі пустили її повз вуха, причина, з якої він запнувся, крилася в тому, що він дотелепав: слухати його ніхто не буде і на цей раз.

Форд, Зафод та Трилліан

1 ... 45 46 47 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя, Всесвіт і все суще», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя, Всесвіт і все суще"