Читати книгу - "Найкраще в мені"

Вона торкнулася до нього плечем, і її серце забилося швидше.

— Цікаво, чи ці квіти самі сіються, чи треба висівати щороку наново, — розмірковував він вголос.

Звук його слів пробудив її від мрій.

— І так, і так, — відповіла вона, не впізнаючи власного голосу. — Я деякі з них знаю.

— То він навесні сюди приїздив? Щоби досіяти більше?

— Напевне. Скажімо, тут є дика морква. У матері вона теж росте, але на зиму вимирає.

Наступні кілька хвилин вони ходили вздовж квітника, і вона показувала на однолітні квіти, які знала, — рудбекії, ліатриси, в’юнки, дикі айстри, що росли мішма з багатолітніми незабудками, ратибідами й східним маком. Здавалося, квітник заростав хаотично — наче Бог і природа воліли зробити по-своєму всупереч планам Така. Але чомусь така занедбаність пасувала садові, і коли вони прогулювалися цим полем кольорів і відтінків, то вона могла думати тільки про те, яке щастя, що вони опинилися тут разом і можуть розділити цю красу одне з одним.

Знов здійнявся вітер, наганяючи хмари й вихолоджуючи повітря. Він підвів очі до неба й поділився спостереженням:

— Буде гроза. Певно, слід мені підняти верх, щоби не замочило.

Аманда кивнула, та руку його не відпустила. Почасти вона боялася, що він більше не торкнеться до неї, що не буде більше такої нагоди. Та він мав рацію: хмари наливалися темрявою.

— Чекай мене всередині, — сказав він, і голос його звучав так само невпевнено. Він повільно вивільнив свої пальці з її долоні.

— Гадаєш, двері не замкнені?

— Я би побився об заклад, що не замкнені, — усміхнувся він. — За хвилину буду.

— Ти не міг би мою сумку захопити також?

Довсон кивнув, і, спостерігаючи за тим, як він іде до авто, вона пригадала, яка була колись закохана в нього, як обожнювала його, була засліплена ним. Усе почалося, як звичайна школярська закоханість — вона вимальовувала його ім’я в зошитах замість того, щоб робити домашні завдання. Ніхто — навіть Довсон — не здогадувався, що вони не випадково стали напарниками на лабораторних з хімії. Коли вчитель просив учнів розібратися по парах, вона відпросилася в туалет, а коли повернулася, Довсон лишився без пари, як завжди. Подруги стрельнули в неї співчутливими поглядами, а вона подумки страшенно раділа можливості побути поряд з тихим, загадковим хлопцем, який здавався дуже мудрим як на свій вік.

Тепер, коли він зачиняв авто, їй здавалося, що історія повторюється, і на серці їй було так само моторошно й солодко, як тоді. У ньому було щось таке, що промовляло лише до неї, між ними був якийсь зв’язок, якого їй так не вистачало усі ці роки. І вона знала, що дещо в ній чекало на нього — так само, як і він чекав на неї.

Вона й уявити не могла, що вони знов побачаться. І тепер не могла дозволити йому лишитися просто спогадом. Доля — в подобі Така — втрутилася, і коли вона рушила до хатинки, то розуміла, що все це не просто так. Усе це мало щось означати. Минуле, зрештою, лишилося в минулому, і в них було тепер тільки майбутнє.

* * *

Як і передбачав Довсон, двері виявилися незамкненими. Зайшовши до будиночка, Аманда не могла позбутися думки, що колись це був Кларин прихисток, Кларині володіння.

Хоч підлога була вкрита такими самими зчовганими сосновими дошками, а стіни — кедровими панелями, та й планування — цілком повторювало Таків будинок в Орієнталі, різниця все-таки була разючою: яскраві квітчасті подушки на дивані, стіни прикрашені чорно-білими фото. Кедрові панелі добре виглянсувані й вкриті ясно-блакитною фарбою, крізь великі вікна кімнату заливає світлом. У стіну вбудовані дві білі книжкові шафки, набиті книгами й порцеляновими фігурками, — очевидно, це Клара назбирала їх за довгі роки. На стільці — різнобарвна клаптикова ковдра, жодних слідів пилу на журнальних столиках. Два торшери по обидва боки кімнати, у кутку, коло радіоприймача, — зменшена версія ювілейного фото.

Вона почула, як Довсон піднімається ґанком у неї за спиною. Він мовчки зупинився на порозі з піджаком і її сумкою в руках. Здавалося, йому забракло слів, аби щось сказати. Свого здивування вона не могла приховати також:

— Це щось, правда?

Довсон поволі роздивився кімнату.

— Таке враження, що я нас не до того будинку привіз.

— Не хвилюйся, — відповіла вона, вказуючи на фото. — Все правильно. Але ясно, що це було радше Кларине місце, а не його. І він ніколи нічого тут не міняв.

Довсон склав піджака на спинку стільця, Амандину сумку прилаштував на сидінні.

— Не пам’ятаю, щоби в Така колись було так чисто. Певно, Теннер найняв когось, аби тут добряче прибрали перед нашим візитом.

Звісно, так Теннер і зробив, — подумала Аманда. Вона пригадала, як той згадував, що збирається з’їздити сюди, а також про його настанову приїздити саме наступного дня після зустрічі. І незамкнені двері лише підтверджували її підозру.

— Ти вже роздивилася інші кімнати? — запитав Довсон.

— Ще ні. Я саме намагалася уявити, де ж Клара дозволяла Такові сидіти. Видно, що курити тут йому заборонялося.

Він показав назад через плече:

— Ага, це пояснює, чому на ґанку прижився стілець. Певно, туди вона його й виганяла курити.

— Навіть, коли її не стало?

— Певно, він боявся, що її дух з’явиться й насварить, якщо він підкурить у будинку.

Вона всміхнулася, і вони разом пішли оглядати будинок, мимохіть зачіпаючи одне одного дорогою. Так само, як і в Орієнталі, кухня була в задній частині й виходила вікнами на річку, але тут вона була вбрана по-Клариному — білі шафки з кованим орнаментом по кутах, синьо-білі кахлі над стільницею. На плитці — чайник, на стільниці — ваза з польовими квітами, зібраними тут, у саду. Обідній стіл притулився коло вікна, на ньому — дві пляшки вина, біле й червоне, а також два кришталево чисті келихи.

— Він стає передбачуваним, — відзначив Довсон, дивлячись на пляшки. Вона знизала плечима:

— Буває й гірше.

Вони помилувалися Бей-Рівер, що поволі текла за вікнами, і жоден з них не промовив ані слова. Коли вони стояли удвох біля вікна, Аманда занурилася в тишу — впізнаване, рідне море спокою. Вона відчувала, як груди Довсона здіймаються й спадають, й приборкала несподіване бажання знов взяти його за руку. Не домовляючись, вони відвернулися від вікна й продовжили обхід.

Навпроти кухні була спальня із затишним ліжком на високих ніжках. Білосніжні фіранки й прекрасно збережені меблі разюче відрізнялися від того, що можна було побачити в Таковій