read-books.club » Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

182
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: Детективи / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 92
Перейти на сторінку:
початок, я ще не повністю готовий відкрити душу.

Я пишу:

«Саро, пробач, останнім часом я був справжнім покидьком. Ти просто янгол, що терпиш мене. Я змінюся. Дж. Цілую».

Укладаю картку в конверт, поки Леді Суддя не прочитала її через моє плече. Підписую на лицьовому боці Сарине ім’я й адресу. Друга картка дивиться на мене й лякає своєю чистотою.

Дорога Лорі? Лорі? Лу? Я не знаю, який тон обрати. Вагаюся, з ручкою напоготові, а потім посилаю все до біса й пишу, не думаючи зайвого, сподіваючись, що все вийде правильно. Найгірше, що може статися, — це мені доведеться витратити ще 20 пенсів на нову картку.

«Гей, Лорі. Вибач за мою поведінку. Я не мав цього на увазі. Жодного слова. Окрім того, що скучив за тобою. Мені так шкода, що я просвистав нашу дружбу. Джек (по вуха в лайні). Ц.».

Це не ідеально, але так і буде, бо цікава флористка пильно дивиться на мене та повертається за прилавок, щоб завершити моє замовлення. Я вкладаю листівку до конверта, пишу адресу, підсуваю обидва конверти через прилавок до продавчині. Вона вибиває чек без жодного слова, але, повертаючи мені кредитну картку, посміхається. Посмішка кисла, вона повідомляє: «Ти дуже-дуже погана людина, і те, що я беру твої гроші, не означає, що я тебе схвалюю».

— Я подбаю про те, щоб усе було доставлено за адресою без плутанини, — каже вона саркастично.

— Ви так і зробите, — стверджую.

Дотепні відповіді в мене вичерпані, а вона має рацію. Я дуже, дуже погана людина і не заслуговую на прощення від них обох.

13 листопада

Лорі

— Є інший чоловік, який надсилає тобі квіти? Скажи мені, хто це, і я викличу його на дуель.

Оскар щойно прийшов з роботи. Він вішає пальто та помічає вазу з півоніями на столику в холі. Коли квіти принесли, я серйозно міркувала, чи не викинути їх, бо він обов’язково запитає, від кого букет, а я не хочу брехати. Зрештою, я не відмовилася від квітів. Вони такі гарні та заслуговують на те, щоб ними милувалися. Квіти не винні, що їх надіслав Джек О’Мара. Я добродушно всміхаюся до Оскара. Не знаю: чи він настільки впевнений у наших стосунках, що не перейматиметься, чи такий славний — заради власного добра — і завжди готовий перейти до сприятливого висновку. Проте не здивуюся, коли виявиться, що в нього є дуельний пістолет.

— Їх надіслав Джек, — я перебираю кулон з морською зіркою, який полагодила, нічого Оскару не сказавши.

Він мовчки кладе на місце ключі, поруч із вазою, згодом ледь хмуриться.

— Ми трохи посварилися кілька днів тому, — я все намагалася вирішити, що розповісти Оскарові після того, як пішла з Джекової квартири. Скільки інформації складає істину, скільки — брехню. Тепер я шкодую, що не розповіла.

Він іде зі мною на кухню, сідає на табуретку, я наливаю нам обом по келиху червоного вина. То наш вечірній ритуал, коли ми не обідаємо з клієнтами. Це все трішки нагадує «домогосподарку п’ятдесятих», я знаю, але він працює допізна так часто, що до його повернення додому я зазвичай маю готову вечерю та відкорковану пляшку. Таке враження, що це найменше з того, що я могла б зробити, аби віддячити за те, що живу тут безкоштовно. Досі. Зрештою, не маю нічого проти. Поки він не попросить мене нагрівати його капці чи набивати люльку, я хороша. Щось є заспокійливе в тому, коли ти приходиш додому й нарізаєш овочі, особливо після довгого дня, як сьогодні. В обов’язки підліткової Тітоньки Триндець входять не тільки розмови про випускні сукні та поради щодо менструацій. Моя вхідна скринька сьогодні була надзвичайно важкою. Довелося розбиратися з булімією, щоб допомогти п’ятнадцятирічному хлопцеві, який написав, що бореться з хворобою, не розповідаючи про це родині. Якби я могла зробити для нього більше. Іноді почуваєшся безнадійно некваліфікованою для такої роботи.

— Про що ж ви з Джеком посперечалися?

— Він дуже засмучує Сару, — відповідаю. — У нього саморуйнівна поведінка, і вона досягла тієї точки, коли він перетнув межу повного занепаду. Подруга просила мене, щоб я спробувала якось із ним поговорити, і в мене воно вийшло не досить вдало.

Я говорю незвично швидко, ніби дитина на сцені, яка намагається прогнати завчений текст до того, як забуде слова й завалить виставу. Мені дошкуляє те, що я брехала про Джека О’Мару різним людям із різних причин майже з моменту нашого знайомства. Навіть якщо лише через замовчування.

Оскар пробує вино, дивиться на мене, як я витягаю з духовки печеню.

— Може, йому допоможе зміна оточення, — каже він незрозумілим голосом.

Я киваю.

— Відпустка може бути хорошою ідеєю.

Він послаблює краватку, розстібає верхній ґудзик.

— Я думав про щось більш тривале. Новий початок, — він перериває розмову, уважно дивиться на мене. — Нове місто. Тобто, місцеві радіостанції є повсюди. Так?

Який узагальнюючий іменник для кажанів, цікаво? Зграя? Стадо? Нарешті пригадую. Колонія. У мене зараз у грудній клітині — колонія кажанів, які чіпляються лапками за ребра, звисають із них, а ідея про те, що Джекові варто розпочати нове життя десь за межами Лондона, розбурхує їх, вони метушаться та тріпочуть своїми тоненькими, мов паперовими, крильцями. Мене нудить. Чи буде для Джека краще поїхати? Куди він поїде? Чи Сара поїде з ним? Думка, що я можу втратити їх, змушує мене випити одразу великий ковток вина, а не відпивати по трохи, як збиралася раніше.

— Сарі буде дуже незручно залишити Лондон — з її роботою, — кажу м’яко та виймаю тарілки з буфету.

Він дивиться на мене, потягує вино.

— Є поїзди. Вона може залишитися в Лондоні.

Оскар ніколи не озвучував відкрито негативної думки про Джека, і я відчуваю, що він намагається уникнути цього й зараз. Я добре знаю, що є поїзди, і люди можуть доїжджати, щоб бачити одне одного, навіть якщо житимуть у різних містах. Просто я не хочу для них такого.

— А це ідея.

Сподіваюся, ця думка ніколи не спаде їм на гадку. Це егоїстично? Є щось добре для Джека в ідеї раптового початку нового життя в такому місці, яке не має для нього неприємних спогадів — про аварію,

1 ... 45 46 47 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"