Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

– Чорнило, – констатував фон Стронціус. – Але ефектно. Що, вони тут фільм жахів знімають?!

Стронціус виглядав зле. Його елегантний вихідний костюм був увесь у пилюці та павутинні, а плащ перетворився на лахміття. Стронціуса супроводжував стілець-підступець, єдина близька істота, що залишилась зі старим опирем на старості літ. Довга дорога підземними комунікаціями трохи знесилила Стронціуса.

Раніше оповідалось, як до затишного гніздечка Стронціуса потрапили принц Серпень, Марко, Мортіус і Сиволап із Тигрисиком, і що вони там накоїли. Коли старий опир прокинувся, то одразу почув, що пахне людським і не лише людським духом. Уже пізніше він усвідомив трагедію: Тосик загинув, і навіть майстер найвищого класу не зміг би повернути його до життя. Усі системи комп'ютера вийшли з ладу, скло монітора тріснуло, а дроти сплавились.

– Бідний Тосик! – прошепотів Стронціус. – Хто посмів?!

Йому й на думку не могло спасти, що це міг зробити сам комп'ютер. Тосик не настільки був дурний, щоб себе калічити. Стронціуса не хвилювало, що непрохані гості могли поквитатися й з ним традиційним способом, вдавшись до осикового кілка. Нині навряд чи хтось зуміє відрізнити осику від тополі, а на чорному ринку мисливцям на опирів постійно траплялись підробки. Нічого дивного, що старий досвідчений опир почувався в безпеці.

Ніхто не міг розповісти, як сталася трагедія. Але серцем Стронціус відчував, що до цього причетні ті, на кого оголошено Імперією велике полювання. Для того, щоб увійти в лігво найповажнішого опиря, потрібні були не лише нечуване нахабство й сміливість, а й чаклунська сила. Тому він одразу кинувся по гарячих слідах, і гнів поступово змінювався на більш доречну розсудливість. Фон Стронціус був мудрим опирем, але наймудрішим він ставав, коли йшлося про особисті інтереси.

Може, нагорі й справді знімали фільм жахів. Подібні замки, власне, ні до чого більше не надавалися. Навіть штурмом не треба брати. Досить кинути під мури кілька петард, і вони розваляться. Стронціусу набридло блукати підземеллям у пошуках зловмисників, весь час гублячи слід. Та й, по правді, він побоювався зустрітися віч-на-віч з кількома, безперечно, озброєними особами. Якщо крутиголовці вирішили виставити проти них цілу армію нечисті, то це були дуже поважні супротивники.

Фон Стронціус обережно піднявся сходами, залитими червоним чорнилом, і побачив картину, що її можна було б назвати «Сцена в божевільні». Ніхто його навіть не привітав, ніхто не помітив. Величезна кімната з порожніми книжковими шафами була переповнена бабським вереском і курявою.

– Он воно! Он! – кричав хтось, але Стронціусу не вдалося розгледіти, що ж викликало таке збурення в стані нечистої сили. Воно не могло бути тими, на кого оголосили полювання минулої ночі. Уже краще.

– Замовляння, хто знає замовляння?!

Нарешті опиреві вдалося помітити якусь чорну штуку, що літала в повітрі. Може, навіть кілька таких штук. Воно то чорним круком падало на розпатлану голову відьми, то кулею цілилось комусь у груди, розсипалось зграєю бридких чорних павуків. Одним словом, дуже активно нападало.

– Мамо, та зробіть нарешті щось! – ламала руки Гортензія.

– Відчепись! Я ще не бачила скаженої кави, – відповідала найдосвідченіша з відьом, радісно плескаючи в долоні щоразу, як хтось ставав мішенню несамовитої чорної субстанції.

«Цікаво, – подумав фон Стронціус, – що станеться з тим, кого вкусить скажена кава? Декому з цих лінюхів не завадило б трохи оскаженіти. Це б тільки допомогло справі. Гадаю, мені слід пошукати Повелителя, поки вони тут розважаються».

Але пані найстаршій відьмі, напевно, уже набридло, і вона, коли скажена кава у вигляді кажана підлетіла до неї, розшморгнула латану торбинку, що висіла в неї на поясі, й тихо наказала:

– Ану, в торбу!

І кажан любісінько опинився там.

– Браво! – зааплодував фон Стронціус.

Аж тепер його помітили й застигли з шанобливо розкритими ротами. А потім посипались вітання на зразок «Мої шанування! Як ся маєте?»

– Як ся маєте, шановна? – вклонився опир відьмі.

– Як квіточка при дорозі! – зареготала стара. – Хто не йде, то вскубне. А у тебе, Стронцю, що, будильник не задзвонив, чи чорний кіт дорогу перебіг?

– Справи затримали, – стримано відповів опир. – Нам треба поговорити. Де Повелитель?

Стара поплювала на чаклунське дзеркальце:

– Щойно зняв компрес і йде сюди. Ану, всі геть! Гортензіє, станеш за дверима і не смій підслуховувати!

– Добре, мамусю!

41

Нічна темрява вкрила Граничний світ. Колись тут вирувало життя, і на широких шляхах не бракло ні мандрівників, ні кущів, ні волоцюг, ласих на чуже добро. Та відколи він опинився замкненим між Серединним світом і Королівством, геть занепав. Міста з величезними ярмарками перетворились на містечка, а містечка – на села. «Ні вийти, ні увійти» – таким би міг бути нині девіз на державному гербі Граничного світу, якби це була держава. Але нікому було її створювати, бо всі, хто мав бодай якусь клепку в голові, давно повтікали. Граничний світ волів би приєднатися до Королівства, про це потай мріяло багато граничан, але цьому завзято перешкоджала Імперія. Тому Граничний світ начебто вважався нейтральною, тобто нічийною територією і мав колись припинити своє існування. Про справжні наміри Імперії можна лише здогадуватись, хоча всі імперії прагнуть загарбати побільше землі, як це буває, коли хтось не вміє добре господарювати і сподівається таким чином вийти зі скрутної ситуації.

Усе це наші юні лицарі знали зі школи, але й вони були вражені убогістю й смутком Граничного світу. Вони ще спали і бачили уві сні Королівство, а довкола містечка та на шляхах нишпорили люті байкери в чорних шоломах і чорних рукавицях. У містечку мало хто спав через деренчання мотоциклів, хіба що дуже маленькі діти. Люди дивувались, чого це їх не грабують цієї ночі.

А що відбувалось у Замку, ми вже знаємо. Повелитель, надивившись бойовиків і набавившись комп'ютерними іграми, вважав, що принц Август такий собі герой, котрий без вагань полізе в саме пекло. Одним словом, дурноверхий хлопчина увійде до Замку і почне розмахувати мечем. Але не вночі, а удень, хоча й наказав стерегти усі ходи і виходи. Завтра, опівдні, після урочистої церемонії зречення короля Даниїла Королівство перестане існувати й опиниться у Великому Льоху. Чи затримають принца тут, чи вдасться йому прорватися на церемонію, однак він приречений. Кажуть, що в короля вже немає душі, а розум геть потьмарився від отрути, яку упродовж кількох місяців