Читати книгу - "Українське письменство"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Факт безперечний, і з’ясування йому пошукаймо в класовій свідомості мемуаристів. В особі П. Мартоса ми бачимо щонайперше українського дідича-душевласника, роздратованого емансипацією, не до краю ще зліквідованим ліберальним курсом уряду, «польською інтриґою», українофільською небезпекою і безперечною, невідпорною демократизацією цілого життя. Фет — такий саме дідич-росіянин. Який чужий і ворожий йому Шевченко і його поезія, можна бачити з того, що Тургенєв для нього «n’est pas un enfant de bonne maison»[373]. Зустріч з Салтиковим (Щедріним), дворянином, царськосельським ліцеїстом і колишнім віце-губернатором, обкидає його жаром, а в тургенєвській прозі його приваблює, головно, естетична культура, витончений смак руського «барича». Тим часом Аскоченський — «демократическая косточка», колишній бурсак. Правда, одна із скерованих в нього поезій (під час служби його в Кам’янці 1849—1851 рр.) називає його «зазнавшимся поповичем»; правда, в середині сорокових років він шукає собі зв’язків в аристократичному товаристві Києва, присвячуючи поезії титулованим адресаткам, користується протекцією генерал-губернатора Бібікова, в домі якого живе, але цього ще мало, щоб віднести його «к кругу великосветских повес Киева»[374]. В генерал-губернаторському домі Аскоченський почував себе нелегко, або вірніше: не завжди легко[375]. «Великосветский повеса», він, за висловом Лескова, практикує «преимущественно по купечеству». І часом ладен густо підкреслити демократичність свого походження. Відповідаючи на віршований «Совет зазнавшемуся поповичу», він знаходить у своїй відповіді влучні слова «на адресу недоречної пихи служилого дворянства»:
Да, я попович, не купец, Не шляхтич, хамское отродье. Мой вечной памяти отец Не назывался благородье, — Был благороден по делам, А не по шпаге и усам. Мой род по книге шнуровой Не значится происхожденьем: Прапрадед мой за голос свой Попал в сие благословенье. Да, я попович, не холоп, Не голый выходец из немцев, И не расстрига, не распоп, Не из кабатчиков-сидельцев. Отец вином не торговал, Не разводил его водицей И через винный капитал Не сделался он важной птицей, і т. д.[376].
На своїй демократичності кладе наголос Аскоченський і в спогадах про Шевченка. Правда, спочатку на запитання поетове, чи не з козацького він роду, він, немов шукаючи ґрунту, розповідає про апокрифічного якогось прадіда, донського осавула Кочку-Сохрана. Але в дальшій розмові енергійно і недвозначно самовизначається як «мужик»:
«Ми зійшли з гори на Хрещатик; прощаючись, я запросив його завітати до мене.
— А де ви живете?
Я сказав.
— Уа, — відповів він. — То великий пан. Нам, мужикам, туди не можна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.