Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

Також обшукали ми підземелля зруйнованого замку Фоссфламм, де, як подейкують, мешкають вампіри. Однак ніде не знайшли ми ані сліду того чорного чудовиська, ані натяку на його лігвище. 

Відтоді проминуло середліття, впродовж якого щоночі попід вогнистим плином комети потвора тая коїла свої діяння. Звірям, чоловікам, дітям і жінкам заподіювало смерть теє страховисько. І хоча здавалося, ніби вчащає почвара переважно до околиць абатства, та забрідала вона аж ген до берегів річки Ісуаль і до міських брам Ла-Френе165 та Зіма. І дехто бачив чудовисько поночі — чорну та гнучку скверну, оповиту мінливим присмерком, — одначе ніхто й ніколи ще не уздрів його засвітла. 

Тричі бачили теє страхіття й у лісах за абатством, а якось при світлі місяця один з братів, виглядаючи з вікна, мигцем побачив у городі абатства в’юнкого звіра, що безгучно й плавко простував поміж грядками з горохом та ріпою, прямуючи у бік лісу. І всі погоджувалися в тому, що істота ся тиха, не видає ані звуку, а рухається швидше за звивисту гадюку. 

Події сі вельми гнітили нашого абата. Не полишав він келії своєї, де дні днював у невпинній молитві та бдінні, й не виходив більше, за своїм звичаєм, до спільної трапези та бесід із гостями абатства. Він набував вигляду блідого та змарнілого, немов у вмирущого святого, наче якісь дивнії недуги пожирали його невигойною пропасницею, і так ревно умертвляв він плоть свою, що вже аж похитувався від знесилля. 

А ми, що живемо у страсі Божому та відчуваємо відразу до діянь Сатани, можемо лише молитися, аби недовідомий бич той здійнявся ген понад землею і відлетів від нас разом із тою кометою. 

[ЗАУВАГА. Невдовзі після запису наведеного вище свідчення брата Жерома знайшли мертвим у його келії. Тіло його було у такому самому стані й вчинили з ним те саме, що й з іншими жертвами Звіра]. 

  II. Лист Теофіля до сестри Терези 

…Тобі, моя сестро в Бозі, яко же й сестро по крові, звіряюсь я в тривогах своїх, аби ти (коли се ще можливо) їх потамувала. Знову пишу я тобі про тую страхітливую істоту, яка завелася поблизу Периґона, адже істота она вкотре завдала удару — сього разу просто у стінах абатства. Пробралася вона всередину у темряві, не видаючи ані звуку та в жоден інший спосіб себе не проявляючи, окрім як отим своїм флеґетонським сяйвом, що оповиває її тіло та кінцівки. 

Уже розповідав я тобі про смерть брата Жерома, якого було вбито уночі в його келії, коли він саме переписував один александрійський166 манускрипт. Нині те диявольське поріддя стало навіть зухвалішим, адже минулої ночі проникло воно у дорміторій, де спали браття, — вдягнені у ряси та підперезані, — аби бути напоготові та в разі потреби негайно підвестися. І, не розбудивши решти ченців, на яких він, либонь, наклав якісь летейські167 чари, забрав той Звір брата Авґустина, котрий спочивав на своєму солом’янику та лежав скраю. І про лютеє діяння те не довідався ніхто — аж до самого світання, коли чернець, який спав найближче з усіх до Авґустина, пробудився та побачив його тіло, що лежало долілиць, а ряса на спині та плоть під нею перетворилися на криваве шмаття. 

Сього разу Звіра не уздрів ніхто, одначе зазвичай, і то доволі часто, його бачили неподалік абатства. Підступність і зухвалість його є такими, що годі й повірити, хіба лиш припустити, що істота, наділена сими рисами, — то сам архидиявол. 

Й не відаю я, коли настане край сьому жахіттю, оскільки ані молебствування й промовляння екзорцизмів, ані окроплення усіх дверей та вікон святою водою не змогли перешкодити вторгненню Звіра; а Отець і Син, і усі святі глухі до молитов наших. 

Не маю я потреби оповідати тобі ані про жах, що наліг на весь Аверойн через сю істоту, ані про горе та кривду, яких вона заподіяла поза межами абатства, оскіль звістки про усе те однаково до тебе дійдуть. Але тут, у Периґоні, коїться багато такого, чому я не хотів би надавати прилюдного розголосу, аби не постраждала добра слава абатства. Вбачаю я приниження, зневагу та опоганення святості нашої у тому, що мерзенний диявол може безперешкодно входити до обителі нашої, коли йому лиш заманеться. Дивнії поголоски ходять поміж братії, нібито сам Сатана повстав, аби переслідувати нас. 

Дехто бачив Звіра навіть у каплиці, де той лишив по собі невимовно блюзнірський знак присутності своєї. Марні супроти нього засуви та замки, і марно здіймати розп’яття, щоб його прогнати. Він приходить і йде геть, коли cам того забажає, а ті, кому трапляється його уздріти, притьмом тікають, пройняті нестримним жахом. 

Ніхто не відає, де са́ме Звір нападе знову, а поміж братів є й такі, що вважають, ніби він чигає на мене, обраного абата Периґонського, адже багато хто бачив, як Звір плавкою ходою ступає коридором повз двері моєї келії. А брат Костянтин, келар168, який нещодавно повернувся був поночі після відвідин Війона, присягається, що бачив у місяцевім світлі, як звір той дерся стіною нагору, до вікна моєї келії, яке виходить на могутній ліс. І, побачивши Костянтина, тая істота зіскочила на землю, мов яка велетенська мавпа, та щезла межи дерев. 

Скидається на те, що всі, опріч мене, вже уздріли були сеє чудовисько. А зараз, сестро моя, мушу я звіритися тобі у дивовижі, що над усе інше свідчить про силу впливу, яку має Пекло у справі сій, та про ширяння крил Асмодеєвих понад Периґоном. 

Щоночі від появи комети, а з нею і Звіра, рано йшов я до своєї келії, збираючись перебути години нічні у молитві та чуванні, як робив то зазвичай. Проте щоночі, щойно схилю коліна перед Христом на срібному розп’ятті, опосідає мене заціпеніння, і забуття занурює чуття мої у сон, міцний, як після маківок, і лежу я на холодній долівці без сновидінь аж до самого світання. 

Не відаю нічого про те, що коїться в абатстві на ту пору. Звір міг би заподіяти смерть усім братам, у свій незмінний спосіб розтрощити та висмоктати їхні хребти, а я про те й не відав би. 

Волосяницю одягав я і колючки та реп’яхи розкидав долівкою, щоб пробудили вони мене від того лихого й незборимого сну, подібного до дії якогось східного зілля. Проте колючки та реп’яхи правлять мені за ложе райського затишку, й не відчуваю я їх аж до світанку. 

Й неясні та бентежні чуття мої, коли прокидаюсь я, й глибока млість поневолює кінцівки мої. І день у день смертельна слабкість охоплює мене, і слабкість тую приписують святим цілонічним бдінням у молитві та аскезі. 

Певно, став я жертвою чарів і лиховіснеє закляття поневолює мене, тимчасом як бестія блукає на волі та коїть свої пекельнії діяння. 

У незбагненній мудрості своїй небо карає мене за гріх, не знаний мною, і віддало мене сповна у сю неволю та вкинуло мене до боліт стигійського169 відчаю. 

А надто переслідує мене моторошна думка, що Звір щоночі зіходить додолу з червоної комети, яка пропливає над Аверойном, наче вогненний віз, а вдень повертається на комету, наївшись вдосталь того харчу, якого шукав. І лише коли комета згасне, страхіття те полишить чинити напади на