Читати книгу - "Метафізика"

[15] Одні види виникнення та руху називаються мисленням, інші — створенням: те, що виходить з начала та форми, є мислення, тоді як те, що виходить із кінцевого результату мислення, є створення. І кожен з інших проміжних кроків думки відбувається подібно до описаного вище. Я маю на увазі, наприклад, таке: щоб людина одужала, потрібно досягти однорідності стану тіла. А що означає досягти однорідності? Ось це. [20] А це буде, якщо вона зігріється. А що це означає? Ось це. А це потенційно можливо і вже цілком у владі того, хто лікує.

Отже, те, що діє і від чого починається рух до здоров’я, якщо воно виникає через мистецтво, є форма в душі, а якщо самовільно, то те, з чого починає діяти той, хто створює через [25] мистецтво, як-от при лікуванні, мабуть, починається зі зігрівання (а його викликає розтирання): позаяк або тепло в тілі є складовою здоров’я, або щось таке, що є складовою здоров’я, слідує за теплом безпосередньо чи через кілька кроків; ця дієва причина і є остання річ, що створює складову здоров’я; і так само стосовно будинку [30] (наприклад, каміння) і всього іншого. Отож, як кажуть, не може щось виникнути, якщо йому ніщо не передує.

Отже, очевидно, що якась частина необхідно має вже існувати, і саме матерія є такою частиною (бо саме вона міститься в речі і стає чимось). [1033а] [1] Але чи є вона також частиною пояснення? Справді, наприклад, говорячи про мідні кола, що вони таке, ми позначаємо їх подвійно: і за матерією, оскільки це мідь, і за формою, оскільки вони мають таку фігуру (а фігура — це найближчий рід, до якого відносять коло). Отож [5] мідне коло включає матерію у своє пояснення.

Натомість що стосується того, із чого щось виникає як із своєї матерії, то деякі речі, коли вони виникли, називаються не її ім’ям, а словом похідним від її імені, наприклад, статуя називається не каменем, а камінною. А от людину, яка стає здоровою, не називають тим, від чого вона одужує; причина цього в тому, що вона одужує від стану відсутності здоров’я і стає здоровою із субстрату здоров’я, що його ми називаємо [10] матерією (наприклад, можна сказати так, що людина стає здоровою, а можна і так, що хворий стає здоровим), одначе радше говорять про виникнення із відсутності, наприклад, кажуть, що хтось стає здоровим із хворого, але не так, що хтось стає здоровим із людини, а тому й здорового не називають хворим, а натомість людиною, тобто здоровою людиною. Що ж до того, відсутність чого є неочевидною і не має імені, як-от у міді відсутність якої-небудь форми або [15] у цеглин та дерева упорядкування як будинку, то вважається, що із таких речей виникає щось, як-от у тому випадку, коли здоровий виникає із хворого. А тому так само, як там те, що виникає, не називають тим, із чого воно виникає, так і тут статую не називають деревом, а натомість дерев’яною, або мідною, але не міддю, чи ж камінною, а не каменем; також будинок називають цегляним, а не цеглинами, позаяк [20] якщо уважно придивитися, то, власне, без застережень і не можна сказати, що статуя виникає із дерева або будинок із цеглин, оскільки те, із чого щось виникає, має змінюватися, а не лишатися незмінним. Тому, отже, так і кажуть.

8

Оскільки те, що виникає, виникає під дією чогось (під цим [25] я маю на увазі те, що започатковує виникнення) та із чогось (під цим слід розуміти не тільки відсутність, але й матерію; а вже було визначено[91], в якому значенні ми це говоримо) і виникає щось певне (шар, або коло, або будь-що інше), то так само, як, скажімо, ремісник не створює субстрат, тобто мідь, так не створює він і шар, хіба що [30] побіжно, за одним разом, позаяк мідний шар є шароподібним, а саме його він і виготовляє. Справді, створювати якусь певну річ загалом означає створювати її із субстрату (я маю на увазі, що робити мідь круглою не означає робити кругле або шароподібне як таке, але дещо інше, власне, відтворювати цю форму в чомусь іншому; бо якби ми створювали саму цю форму, то ми би створювали її з чогось іншого, адже таким є наше вихідне положення; [1033b] [1] наприклад, якщо ми виготовляємо мідний шар у тому сенсі, що робимо із чогось, а саме з міді, то ми виготовляємо щось, що є шароподібним); отож якби ми створювали також шар як такий, то ясно, що діяли б у той самий спосіб, і тоді ця послідовність виникнень продовжується до безкінечності. Очевидно, отже, що ані форма (чи як би не називати цей образ присутній в чуттєвій речі) не виникає (і немає її походження), ані чимбутність (адже форма є те, що виникає в іншому або через мистецтво, або від природи, або внаслідок певної здатності).

Натомість ідеться про виготовлення мідного шару, і він створюється з міді й шару як форми: [10] тобто ми відтворюємо форму в цій міді, і виходить цей мідний шар. Якби ж ішлося про виникнення шару взагалі, то щось мало б виникати із чогось. Адже те, що виникає, завжди має бути таким, що ділиться, і одне має бути цим, а друге — цим, тобто одне — матерією, а друге — формою. Тож якщо шар є фігура, всі точки якої рівновіддалені від центра, то в ньому одне [15] — це те, що міститиме в собі те, що створюється, а друге — те, що в ньому міститиметься, а ціле буде те, що виникло, власне, мідний шар. Отже, зі сказано зрозуміло, що те, що називається формою або сутністю, не виникає, натомість виникає поєднання, яке отримує назву від її імені, а також те, що у всьому, що виникає, є матерія, і в ньому одне є формою, а друге — матерією.

Але все ж таки чи [20] існує якийсь шар окремо від цих мідних шарів або будинок окремо від будинків, зроблених із цеглин? Або ж, якби це було так, то якась певна річ ніколи б не виникала? Натомість форма означає «таке», тобто певну якість, але не є