Читати книгу - "Спецназ"

Ракети й авіація також атакуються за допомогою снайперських гвинтівок і гранатометів різних типів. Один отвір від кулі в ракеті або літаку може вивести їх з ладу. Якщо він не може вразити свою ціль на відстані, командир групи буде атакувати, зазвичай з двох боків. Його заступник іде в атаку з групою людей з одного боку, намагаючись створювати якомога більше шуму і стрільби, тоді як інша група, яку веде командир, просуватиметься безшумно, як можна ближче до об'єкта. Зрозуміло, що атака добре охоронюваного об'єкта невеликою групою спецназу є самогубством. Але спецназ зробить це. Очевидно, що навіть безуспішна атака на готову до старту ракету змусить противника перевірити всю ракету і обслуговувальне обладнання на ушкодження. Це може затримати пуск ракети на ті кілька важливих годин, яких в ядерній війні буде абсолютно достатньо, щоб змінити хід битви.

Розділ 12

Управління та Комбіновані Операції

Якщо ми описуємо сучасного піхотинця в бою і на цьому зупиняємося, то, хоча опис і точний, але картина буде неповною. Сучасний піхотинець не може бути описаний незалежно, оскільки він ніколи не діє незалежно. Він воює в тісній взаємодії з танками, і йому прокладають дорогу сапери; артилерія і Військово-повітряні сили працюють в його інтересах; в бою він може бути підтриманий бойовими вертольотами; попереду нього розвідувальні та парашутні підрозділи; а позаду нього величезна організація для його підтримки та обслуговування , від постачання боєприпасами до швидкої евакуації поранених.

Щоб зрозуміти силу спецназу, необхідно пам'ятати, що спецназ, перш за все - розвідка, сили для збору та передачі командирам інформації, на яку командири негайно реагують. Міць цих розвідувальних сил ґрунтується на тому, що за ними - вся ядерна могутність СРСР. Цілком можливо, що перед появою спецназу на ворожій території вже проведений ядерний удар, і, незважаючи, на наявну небезпеку, це значно поліпшує становище бойових груп, оскільки противника вони, звичайно, не збираються турбувати. В інших умовах групи з'являться на ворожій території і зберуть інформацію, необхідну радянському командуванню, або доповнять її подробицями, які забезпечать негайний наступний ядерний удар. Теоретично вважається, що ядерний удар, що наноситься в безпосередній близькості з групою спецназу, є порятунком для неї. Коли навколо вогонь і руїни, стан паніки і все, що зазвичай відбувається у зв'язку з цим, група може діяти більш відкрито без остраху бути схопленою.

Точно так же радянське командування може вибрати використання інших озброєнь перед початком дій спецназу або негайно після приземлення групи: хімічна зброя, повітряні атаки або обстріл узбережжя артилерією флоту. Тут працює принцип взаємодії. Такі дії дають групі спецназу величезну моральну і психічну підтримку. У свою чергу, дії групи в даній зоні і забезпечувана нею інформація роблять удари Радянських Збройних Сил більш точними і ефективними.

Під час війни взаємодія є найбільш залежною формою співпраці. Наприклад, командир фронту дізнався від своєї агентурної мережі (друге відділення 2-го Управління Штабу Фронту) або від інших джерел, що в даній області знаходиться важливий, але мобільний об'єкт, який змінює свої позиції. Він доручає одному зі своїх повітряних підрозділів знищити цей об'єкт. Групі (або групам) спецназу доручається знайти цей об'єкт для авіадивізії. Зв'язок між групами й авіадивізією краще підтримувати не через штаб фронту, а безпосередньо. Командиру авіадивізії дуже коротко доповідають, що виявили послані групи, а вони потім підкоряються його командам. Їх викидають у тил противника, і, поки вони виконують завдання, вони підтримують контакт зі штабом своєї дивізії. Після удару по об'єкту група спецназу - якщо вона вижила - негайно повертається в безпосереднє підпорядкування штабу фронту, залишаючись у такому стані, поки її не знадобиться передати за рішенням командира фронту під командування ще комусь.

Пряма взаємодія є наріжним каменем радянської стратегії і широко практикується на навчаннях, особливо на стратегічному рівні (див. Додаток Д з організації спецназу на стратегічному рівні), коли групи спецназу з полків професійних спортсменів підпорядковуються командирам, наприклад, стратегічних ракетних військ або стратегічної (дальньої дії) авіації.

Головним керівним принципом радянської стратегії є концентрація колосальних сил проти найбільш уразливого місця противника. Радянські війська завдадуть надпотужний, раптовий удар, а потім швидко рушать вперед. У цій ситуації, або практично перед нею, буде проводитися висадка підрозділів спецназу попереду і по флангах наступу військ, або в місцях, які повинні бути нейтралізовані для успіху операції на головному напрямку руху.

Підрозділи спецназу на армійському рівні (Див. Додаток А), з іншого боку викидаються в зонах дії їх армій на глибину від 100 до 500 кілометрів, а спецназівські підрозділи під командуванням фронтів (див. Додаток В) висаджуються в зоні дії їх фронтів на глибину від 500 до 1000 кілометрів.

Штаби, яким підпорядковані ці групи, намагаються не втручатися в дії груп спецназу, вважаючи, що командир розуміє і бачить ситуацію на місці краще, ніж люди, що знаходяться далеко в штабах. Штаби втрутяться, якщо це стане необхідним, щоб перенаправити групи для атаки на більш важливий об'єкт або якщо по цьому місцю наноситься удар. Але попередження може і не бути, якщо групі не вистачає часу покинути район нанесення удару, оскільки подібні попередження несуть ризик розкриття радянських намірів противнику.

Взаємодія між різними групами спецназу проводиться з метою розподілу територій для дії різних груп так, щоб при необхідності нанести одночасні удари в різних зонах. Взаємодія також проводиться передовими штабами батальйону, полку і бригади, скинутих в тил противника для координації великих сил спецназу в даній зоні. Завдяки такій гнучкості в організації спецназу, група, яку випадково висадили в область дії іншої групи, може бути швидко переведена в підпорядкування командуванню останньої наказом вищого штабу.

Під час війни, крім спецназу, на території противника будуть діяти інші радянські підрозділи.

Роти глибокої розвідки в розвідувальних батальйонах мотострілецьких і танкових дивізій. І функції, і тактика, яку перейняли ці роти, практично не відрізняються від звичайної спецназівської. Різниця полягає в тому, що ці роти не використовують парашути, а проникають у тил противника на вертольотах, джипах і бронетранспортерах. Підрозділи глибокої розвідки зазвичай не працюють спільно зі спецназом. Але їх дії до 100 кілометрів позаду лінії фронту дають можливість сконцентрувати активність спецназу глибше в тилу ворога без відволікання його на операції ближче до лінії фронту.

Повітряно-штурмові бригади фронтового рівня діють незалежно, але в окремих випадках підрозділи спецназу можуть направляти бойові вертольоти на цілі. Іноді можливі об'єднані операції, що проводяться людьми, скиненими з вертольотів, і використання вертольотів повітряно-штурмової бригади для евакуації поранених і полонених.

Повітряно-десантні дивізії діють відповідно