Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

Бідолашна гладуха помилялася щодо роковин рабинчика, але не дуже, бо, зрештою, зустріч перетворилась у своєрідне свято, хоча ніхто не знав причин, які посприяли тій святковості (а ось прийшли Ґомес і Моніка, сходи аж двигтіли від їхніх підборів, вигуків і спалахів цілком безглуздого реготу); хай там як, уже мало не надвечір до рабинчика зазирнули й Маркос та Ередіа, контейнери, як і слід, уже звільнили від начинки, й долари чекали слушного часу десь на іншому краї Парижа, тож якби мурахи надумали прийти з обшуком, то знайшли б в усіх закутках лише пляшки з вином і латиноамериканців; у того, ти знаєш, — він прийшов серед перших, — склалося враження, ніби гладуха вгадала і це таки справжні роковини, можливо, гриба, що й далі був головною темою розмов рабинчика, але трохи згодом для того, ти знаєш, ситуація ускладнилася, бо одночасність — аж ніяк не його сильна сторона, а на зустрічах іспаномовного люду абсолютно не йдеться про потребу слухати, бо важить тільки те, щоб тебе почули, це неминуча іспанська спадщина, і тому єдиний можливий метод — фальшувати, як і завжди, реальність і пристосовувати одночасність до послідовності з передбачуваними втратами і помилками паралаксу. Ось поглянь, похмуро бурчав Лонштайн, їх запросили для важливих справ, а єдине, про що вони здатні говорити, — про Веремію, вже півтори години, як вони дискупсують викрадення Цабе. Хіба тобі не розповіли? — здивувався той, ти знаєш. Та казали, але нехай вирішують це питання в робочі години. Зрештою, якщо я вже дав притулок пінгвінові, то можу потерпіти їх трохи довше, як по-твоєму? До речі, про пінгвінів, подала голос Ґладіс після великої роздачі поцілунків, не знаю, чи бачили ви цю статтю? Природа наслідує мистецтво, оскарвайльдив уже обізнаний Патрісіо, натомість Ґомес і Моніка не знали нічогісінько й, відповідно до давно усталених звичаїв, гепнулися на підлогу, щоб нареготатись уволю, не знала й Людмила, що читала тепер статтю про англо-аргентинську угоду з приводу Фолклендських (Мальвінських) островів і пригадала, що Андрес колись випадково придумав визначення цих островів, яке і її спонукало розсміятися: «Острови лайна, де повно пінгвінів». Треба дати статтю головній зацікавленій особі, промовила Сусанна, хоча її саму тепер цікавили тільки забавки з Ма-нуелем у ванні. В моїй ванні, наголошував рабинчик, де намочують мої рушники і заляпують мої кахлі. Ти уявляєш собі, додав він розлючено, повернувшись до того, ти знаєш, їх запросили помилуватися грибом, а все скінчилося огидною навмахією. Не знаю, чи ви зрозуміли, обізвався Патрісіо, але згідно з цією угодою тамтешні пінгвіни звільнені від військової служби і мають податкові та митні привілеї. Якби ми знали, то уникнули б купи формальностей в Орлі, зітхнув Оскар. А що, як хто-небудь, скажімо, Лонштайн, захоче випити? — запитав Ґомес. Є вино і содова, нелюб’язно буркнув Лонштайн. Тоді той, ти знаєш, подався до свого нейтрального закутка, що десь містився, хоч аж ніяк не був закутком, і звідти дивився на них і слухав, бачив людей, яких знав і любив, своїх земляків, які розмовляли, сміялися і щоразу глибше встрявали у справу, яка от-от лусне і не мала нічого спільного з розвагами, нічого спільного з пінгвінами, телеграмними збігами і вином із содовою. Як і завжди, проблема полягає в тому, щоб зрозуміти без деформаційних спрощень і, можливо, зрозуміло пояснити ще кому-небудь, але цим другим моментом той, ти знаєш, не дуже переймався, обмежуючись тільки зображенням того, що, як йому здавалося, було справжнім і реальним, ба навіть необхідним, проте без обов’язкових мізансцен. Як розповів би про це який-небудь видатний історик? Отже, якщо стати на позиції історії, закрите засідання почалося набагато давніше, спершу в меншості з Маркосом і Ередіа, що розпакували контейнери й відправили Люсьєна Вернея з доларами; потім прибули Патрісіо й Ґомес, а коли добувся Оскар, уже без медових пряників, зате відпочилий, можна було докладно поговорити про те, що замикатиме цю фазу операції в п’ятницю ввечері.