Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Людина за десять років може змінитися,— відповіла тоді лікарка.— Чому питання обов’язково в тому, чи не помилилися ви в Метью? Можливо, справа в тому, що ви обоє просто змінилися?»
Наступного понеділка буде перша річниця їхнього весілля. На пропозицію Метью вони їдуть на вихідні до фешенебельного готелю в Оксфорді. Робін дивним чином аж чекала на це — чомусь вони з Метью останнім часом краще ладнали в незнайомому оточенні. Коли довкола всі чужі, не годиться лаятися, як це в них
повелося. Робін розповіла Метью про позеленілий бюст Теда Тіта та ще кілька цікавих (на її думку) фактів про Палату громад. Метью весь час сидів з кислим обличчям, усіляко показуючи, що не схвалює всю справу в цілому.
Прийнявши рішення, Робін відчинила скляні двері, й метелик радо пурхнув усередину.
— Чого хотіла Ванесса? — спитав, не відриваючи очей від телевізора, Метью, коли Робін знову сіла поруч. Подаровані Сарою Шедлок лілеї стояли поруч на столі, свіжі, хоч минуло вже десять днів, і п’янкий аромат відчувався навіть крізь запах карі.
— Коли зустрічалися минулого разу, я випадково забрала її окуляри,— з удавано знудженим виглядом відповіла Робін.— Вона їх хоче назад, бо шанелевські. Я пообіцяла з нею зустрітися після роботи.
— А, «Шанель»? — озвався Метью з усмішкою, яка Робін здалася зневажливою. Він, видно, вирішив, що знайшов у Ванессі слабкість... хоч, може, Ванесса почала йому більше подобатися від думки, що вона цінує дизайнерські речі й не хоче їх губити.
— Мені доведеться вийти о шостій,— повідомила Робін.
— О шостій? — дражливо спитав Метью.— Боже, я втомився як собака, я не хочу прокидатися о...
— Я думала лягти в кімнаті для гостей,— відповіла Робін.
— О,— вмить пом’якшився Метью.— Так. Добре. Дякую.
19
Я це роблю без великої охоти... але, enfin... коли вже треба, то треба.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Наступного ранку Робін пішла з дому за чверть шоста. Небо злегка рум’янилося, але ранок був уже теплий, тож вона правильно не вдягнула куртку. Коли проходила повз паб, очі метнулися були до самотнього різьбленого лебедя, але Робін змусила себе думати про прийдешній день, а не про чоловіка, якого лишала.
Опинившись за годину в коридорі Іззі, Робін побачила, що двері Ґерайнтового офісу вже відчинені. Зазирнувши всередину, вона побачила безлюдне приміщення — але на спинці Аамірового стільця висів його піджак.
Робін чкурнула до кабінету Іззі, відімкнула двері, кинулася до свого столу, витягнула з пачки тампонів один з підслухових пристроїв, задля алібі прихопила папку зі старими документами, а тоді вибігла назад у коридор.
Підходячи до кабінету Ґерайнта, вона зняла золотий браслет, який навмисне надягнула на такий випадок, і кинула його на підлогу так, що прикраса закотилася в кабінет Ґерайнта.
— От чорт! — уголос сказала Робін.
З кабінету не відповіли. Робін постукала по відчинених дверях, гукнула «агов?», зазирнула у приміщення. Нікого!
Робін кинулася всередину, до подвійної розетки над плінтусом просто поруч зі столом Ґерайнта. Стала навколішки, витягнула з сумочки пристрій, відімкнула від розетки вентилятор на столі, закріпила пристрій на розетці, знову підключила вентилятор, пересвідчилася, що працює, а тоді (важко дихаючи, ніби щойно пробігла з півсотню метрів) роззирнулася у пошуках браслета.
— Що ви робите?
У дверях стояв Аамір без піджака і зі свіжозавареним чаєм.
— Я стукала,— відповіла Робін, певна, що сильно розрум’янилася.— Впустила браслет, а він закотився... а, ось де він.
Браслет лежав просто під комп’ютерним стільцем Ааміра. Робін кинулася його піднімати.
— Це мамин,— збрехала вона.— Отримала б на горіхи, якби загубила.
Вона повернула браслет на зап’ясток, узяла папери, які лишила на Ґерайнтовому столі, усміхнулася максимально буденно, а тоді вийшла з кабінету повз Ааміра, який підозріло мружив на неї очі.
В кабінет Іззі Робін увійшла тріумфально. Матиме добрі новини для Страйка до сьогоднішньої зустрічі в пабі! Тепер не тільки Барклей працює добре. Робін так поринула у свої думки, що не помітила чоловіка в кабінеті, поки той не спитав просто з-за її спини:
— Ви хто?
Теперішнє розчинилося в минулому. Обидва нападники атакували її ззаду. Скрикнувши, Робін розвернулася, готова обороняти своє життя: папери злетіли в повітря, сумочка зіслизнула з плеча, її вміст розсипався по долівці.
— Вибачте! — вигукнув чоловік.— Боже, вибачте!
Але Робін уже забракло повітря. У вухах гримів грім, усе тіло кинуло в піт. Вона нахилилася підняти те, що впустила, але так сильно тремтіла, що речі знову випадали з рук.
«Не зараз. Тільки не зараз».
Чоловік їй щось казав, але Робін не розуміла жодного слова. Світ знову розпадався, повнився страхом і небезпекою. Обличчя чоловіка, який подав їй підводку для очей і пляшечку зволожувальних крапель для лінз, розпливалося.
— О,— видихала Робін не до ладу.— Добре. Вибачте. Вбиральня.
Поспотикалася до дверей. Назустріч коридором ішли двоє людей, привіталися — голоси звучали розмито, нерозбірливо. Гадки не маючи, що саме відповіла, Робін майже бігом кинулася повз них до жіночої вбиральні.
Жінка з міністерства охорони здоров’я, яка малювала губи над раковиною, привіталася з нею. Робін сліпо пройшла повз неї і неслухняними пальцями замкнула двері кабінки.
Немає сенсу душити в собі паніку: так паніка тільки опиратиметься, старатиметься підкорити Робін своїй волі. Слід виїздити страх, мов норовливого коня, спрямувати на легший шлях. Тож Робін стала рівно, поклала руки на стіни кабінки і подумки заговорила до себе — так, ніби вона дресирувальниця, а її тіло, охоплене ірраціональним страхом,— наляканий хижак.
«Ти в безпеці, ти в безпеці, ти в безпеці...»
Потроху паніка почала спадати, хоча серце й досі шалено калатало. Врешті-решт Робін прибрала нечутливі руки від стін кабінки і розплющила очі, моргаючи від різкого світла. В туалеті було тихо.
Робін визирнула з кабінки. Жінка пішла. В приміщенні не було нікого, крім її блідого віддзеркалення. Плеснувши в обличчя холодною водою і насухо витершись паперовим рушником, Робін знову надягнула окуляри без діоптрій і вийшла з убиральні.
Поки її не було, в кабінеті почалася сварка. Глибоко вдихнувши, Робін увійшла до приміщення.
На неї озирнувся сердитий Джаспер Чизвелл; жорстке сиве волосся навсібіч стирчало навколо червоного обличчя. Іззі стояла за своїм столом. Незнайомець теж був тут. Робін у своєму неврівноваженому стані не прагнула опинитися під цікавими поглядами трьох пар очей.
— Що то було? — спитав Чизвелл у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
