Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І так, — з самовдоволеним виразом обличчя почав він. — Що ж ти шукала у цих чудових апартаментах?
Хлопець допитливо схилив голову. З його боку справді виглядало так, ніби я там щось шукала, але це був лише огляд території.
— Нічого. Двері були відчинені, а я тут чекаю тебе. — Я зробила паузу, а потім додала: — Відійди.
— Навіщо?
Він труснув мокрою головою. Краплі води розлетілися в різні боки. Я заплющила очі, а коли розплющила їх, побачила його диявольську посмішку. Хлопець виглядав таким домашнім і близьким, що мені стало ніяково.
— Вважаю за краще тримати з співрозмовником дистанцію при розмові, — якомога рівніше відповіла йому.
— А ти хотіла зі мною про щось поговорити? — Він підняв брову. — Дуже цікаво. Уважно слухаю.
Все моє тіло було напружене.
— Ітане, особистий простір, — наполегливіше промовила я, поклавши долоні на його груди, щоб відштовхнути. Хлопець смикнувся, ніби від удару струму. Якось дивно подивився на мене, насупився і відступив назад, даючи мені можливість вільно пересуватися.
Я з полегшенням видихнула і спробувала вгамувати внутрішній ураган. Досі зі мною такого не було раніше.
— І що ж ти хотіла? — ліниво запитав він, спершись на стіну поряд і схрестивши руки. — Подумала щодо поїздки в Деріленд?
— Так, але зараз не про це, — зробила паузу і спитала: — Що сталося? Це ж ти приніс мене додому.
— Я, — погодився хлопець. — А ти не пам'ятаєш?
— Те, що я пам'ятаю, здається мені повною маячнею, — зізналася йому. — Тож питаю у тебе. Може увімкнеш світло?
Розмовляти при місячному сяйві було дивно. Я хотіла краще бачити співрозмовника.
— Навіщо? Мене все влаштовує. Чи тебе щось бентежить? Ні? Тоді нехай лишиться так. Повернемося до розмови. — Він знову схилив голову набік. — І що ж ти маєш на увазі під словом «маячня»?
Це питання змусило мене зам'ятись. Все це було нереальним і скидалося більше на шизофренію. Мені не хотілося, щоб хтось вважав мене божевільною. Одна справа думати про щось, а інша — вимовити це вголос. Здається, що у другому випадку думки стануть матеріальними, і не вийде ігнорувати їх існування.
— Можливо, я збожеволіла або сильно вдарилася головою. Не знаю. — Знизила плечима. — Здається, я бачила там людину з чорною шкірою та понівеченим обличчям.
— Половина країни підходить під твій опис, — пирхнув хлопець.
— Риси його обличчя не були такими, як у афроамериканців, а шкіра більше нагадувала вугільний колір. — Я махнула руками. — Неприродньо темна.
— Тоді ж було темно на вулиці, чи не так?
— Так.
— Тоді не дивно, що темна шкіра при такому освітленні здалася тобі неприродньо… — він зробив паузу, підбираючи потрібне слово, — темною. А шрами можуть бути у кожного. Це все, що здалося тобі дивним?
— Ні, — невпевнено відповіла я. У словах Ітана було більше логіки та розсудливості, ніж у моїй голові. І чим більше говорила, тим дурніше себе почувала. — У нього ще в руках було...
Знову зам'ялася.
— Що? — Хлопець схилив голову.
______________
Сьогодні розділ вийшов трішки пізніше, тому бонусом підготувала для вас ще один ✨
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангельський вибір, Дар’я Дзвін», після закриття браузера.