Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Ессі собі самотньо блукала бальною залою. Нав’язливі неприємні думки гризли її свідомість. Серце неприємно кололо.

Вона ж нічого не зробила Рендару, аби заслужити таке відношення. Навпаки, завжди намагалась поводитись дружелюбно. Не нав’язувалась, адже знала, що він не дуже її любить. Тож, за що він так із нею вчинив? Як йому довіряти після такого? Певно, що ніяк. Варто триматись від нього подалі – ще знову встромить ножа у спину.

Проходила повз якихось старих хричів.

– …їх мають повісити… – дівчина різко зупинилась і почала підслуховувати.

– Завтра?

– Так. Люди вийдуть святкувати на площу, а там буде висіти це сміття.

– Хотів би я це побачити! – зареготав один з них.

– Шпигунів карати лише так! Я от тільки думаю, що вирок надто м’який! Вбили і вивісили, як іграшки! Сміхота! Таких четвертувати треба прямо на тій площі, аби інші бачили і боялись! – розбушувався якийсь пристаркуватий садист.

– Я щось пропустив? – підійшов до них ще один веселенький дідок.

– Поки ти там шльондр трахаєш, наша варта працює! Он знову шпигунів зловили!

– Коли? – здивувався цей старий збоченець.

– Та вчора! Вдавали слуг, хотіли тікати, у лісах на схід від столиці їх і перебили! – серце Ессі пропустило удар. Її графство на сході від столиці. Саме на її землях стоїть табір. То були люди Сааля без сумніву! – Певно хотіли вийти до моря й втекти на човні! Але вже ніхто не дізнається! – зареготав той садист.

– Чудово! Ось і мінус одна проблема! А в нас тут компанія! – помітив її той збоченець. – Юна леді, приєднаєтесь до нас під час святкування? – солодко запитав він. Дівчина від того аж скривилась і пересмикнула плечами. Це було просто огидно. А ще більш огидно те, що вони оглядали її ніби шмат м’яса.

– З вами – ніколи! – дівчина і так була не в собі, а після почутого взагалі дах зносило. – Радіти страті людей! Як низько! Як огидно! Сміятись з смерті! Майте хоч якусь повагу до загиблих!

– То ж простолюд! Тим більше шпигуни!

– Якби стратили вас, було б більше користі! – то вона, мабуть, дарма. Голос розуму не спрацював.

– Слухай ти, мале стерво! Може тебе навчити, як треба розмовляти з чоловіками?! – гаркнув садист, грубо схопив дівчину за лікоть і смикнув на себе. У очах за його маскою горів вогонь люті. Схоже їй кінець…