Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

-    Значить, треба зробити під замовлення й прибити решіткою. Ви теж, голубчик, минулого тижня  лякали  дітей, що на  іспиті усім проблемним  поставите двійки та одиниці. Не методи це, зовсім не методи сучасної освіти.

-    Жалілися? А як з ними ще? Не розуміють слів.

-    Ваших? Можливо, і не розуміють. Будете лаятися на уроках – напишу догану. У вас все?

-    У мене не все, - встряла  біологиня  Ніна Семенівна Книш ( діти її називали через повільність Черепахою). Поверх своїх об’ємних  окулярів, які  робили її й так великі очі просто фарами, вона глянула на педколектив і понеслося:

-    Я якось взялася книжки перевіряти у 10-Б. Так там скрізь  домальовані  органи. Ну  гаразд вони  зайцям і ведмедю  домалювали, але  ж у амеби звичайної  не може  бути таких  органів…-  цілком серйозно  жалілася вчитель, але в залі пронісся  смішок, а в деяких  секторах і відвертий  сміх. Всі уявляли амебу з органами. Видовище не для тих, у кого слабкі нерви.

-    А ви б уроком  зайнялися й пояснили дітям,  де  можна домальовувати, а де не варто. Книжки у нас бібліотекар перевіряє. Ви скажіть Алевтині Павлівні, щоб з рейдом пройшла, вона цих одноклітинних вилизувати намальоване примусить, - закрив тему директор, знаючи,  на що здатна бібліотекарка.

«Хто наступний?» - подумала я  й побачила, як до трибуни шкандибає Ковальов Геннадій Маркович, воєнрук. 

-    Ну цей  якщо  засяде за кафедру, як в окопі, то надовго. Дядьку вже   шостий десяток, а він хоче ваших «геніїв» строїть і щоб вони  не огризалися, - тихенько  нашептала мені майже на вухо Жанна Григорівна. Вона теж намагалася й слухати, що відбувається, й перевіряти самостійну 9-Б класу.

-    Не захотіли одягати протигази. Мені всім двійки ставити чи як?  А на минулий урок взагалі не прийшли. За даними розвідки – просиділи на даху!

 Як малі діти, чесне слово. Всі дружно нажалілися на 10-Б. Таке враження, що в інших класах краще. А я  дивувалася  тільки одному: де в моїх стільки  фантазії  взялося?
  Отак відсиділи  чотири  години, зате який  народ  вийшов  щасливий після  педради. По-перше, що все скінчилося нарешті, а по-друге, що  наступна педрада через місяць не раніше. Зате  скільки цікавих  тем у мене з’явилося для класних  годин! По-перше, треба було поговорити про стан підручників, а по-друге – зіпсувати «малину» на горищі. 

-    Ми вас не сильно налякали?- підійшла до мене завуч з виховної роботи Зінаїда Кирилівна  Лапа.

-    Ні. Це ж діти. Я коли вчилася,  ми ще не таке витворяли.

-    Невже? – округлила  очі завуч і не знайшлася, що сказати ще. 

-    Ну, не я одна, однокласники теж  старалися. Є що  згадати…

-    Ви тільки  свої  спогади 10-Б не розказуйте. Нам і так їхніх  витівок  вистачає. А у  мене до вас справа. Ваш клас наступного тижня  чергує по школі. А у нас семінар  буде…

-    То що від мене потрібно? Щоб  свої  обов’язки знали, на  місцях чергували…, - якось по-піонерськи  вимовила  я.

-    Та ні, - заспокоїла мене  завуч. – Я  б хотіла, щоб ви з 10-А  помінялися  й поменше своїх на коридор випускали. Ага? Придумайте їм вікторину чи  ще яку забавку для перерв, щоб притримати в класі, від гріха подалі.

-    Як  скажете, - погодилася я.  Як кажуть в народі: “Баба з возу-кобилі  не лише легше, але й приємно”.