Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

Святослав, не гаючи часу, скинув мені і адресу, і час, коли треба прийти.

«Вибач, не можу зайти за тобою перед виставою, бо маю налаштовувати обладнання там ще з обіду і проводити попередні зйомки».

Я й не чекала, що він за мною зайде, але все одно відчула легку гіркоту.

«Та не переживай, – відповіла швидко. – Я сама доберусь, не маленька. Тут всього хвилин п’ятнадцять на тролейбусі від мого дому».

«Довше. Півгодини».

«Та ж день на дворі!» – спробувала довести я, що все нормально.

На мить мені здалось, що Свят з цим цілком згоден, але потім мені прилетіло наступне повідомлення.

«Ні, все одно незручно. Може, мені замовити тобі таксі?»

Я заперечно похитала головою, хоча він не міг мене бачити. Контактувати з невідомим таксистом куди менш приємно, чим просто проїхатись на тролейбусі чи трамваї. На щастя, в моїй рідній Вінниці вони чудово ходять, без збоїв.

«Ні, – Свят ніби прочитав мої думки, – це ідея не дуже, бо хтозна, що за людина приїде. Навіть за великі гроші іноді такі … трапляються!»

Мені чомусь сподобались ті три крапки замість нецензурної лексики. Ніби зайвий раз підкреслювали, що він про мене високої думки, вважає, що треба стежити за мовою і таке інше. Я не знала, чи справді це суттєво у стосунках людей, але зараз здавалось, що так.

«Слухай, може, ти тоді і на репетицію зі мною сходиш? Покрутишся. Може, з акторами побалакаєш! Це може бути дуже весело!»

Я завмерла. Звучало так… несподівано і при тому звабливо, що я аж мимоволі затримала дихання. Невже він серйозно мені це пропонує?

«А можна? Я тобі не заважатиму?»

«Звісно, можна! Це ж не світові кінозірки, театральні актори будуть раді твоїй увазі, і зайвий глядач на репетиції їм теж не завадить. Може, познайомишся з кимось цікавим… Ще тут буде після вистави маленький фуршет, то нас теж покличуть. Ну, як? Ти йдеш? Але це займе мало не увесь день і точно аж до ночі».

Я замислилась. З одного боку, хотілось погодитися. З іншого, мама однозначно сердитиметься. Вона й так вважала, що я проводжу зі Святом забагато часу…

Ну то й добре! Це не моя проблема, що вона в своїй голові перетворила його мало не на якогось злочинця. Я маю повне право контактувати з тим, хто мені приємний!

«Гаразд, – швиденько набрала я повідомлення у відповідь, – звучить круто, тож я з задоволенням до тебе приєднаюсь. На котру бути?»

«Зайду за тобою за годину».

Настрій миттю покращився. Я вискочила з ліжка, добула дзеркальце, свій невеликий запас косметики і взялась приводити обличчя в порядок. Не можна, щоб Свят побачив мене заплаканою, засмученою, я маю бути в формі, та й взагалі!

Ніхто не зіпсує мені більше настрій. І мама в першу чергу не зможе того зробити!

На душі одразу ж стало легко. Ніби крила за спиною виросли.

Я не стала надто захоплюватись з косметикою, лише підфарбувала очі і підвела губи прозорим блиском. Розчесалась, аби волосся просто розсипалось по плечах – уже цього мені здалось більш ніж достатньо. Потім вискочила з кімнати і взялась обирати сукню. Завмерла біля шафи, дивлячись на варіанти, які мала, і зрештою зупинилась на зручному ніжно-блакитному платті. Просте, скромне, але мені дуже личить.

Мама не поспішала до мене виходити, очевидно, теж перейняла мою тактику мовчанки, і я шалено цьому раділа. Відшукала свої прості босоніжки на невисоких підборах, в яких буде зручно ходити цілий день, схопила сумочку…

І аж тоді зрозуміла, що вже в кімнаті не одна.

– Любаво, ти куди? – спитала мама суворим тоном. – Ти ж тільки з випускного, побула б хоч трохи вдома.

– У мене з’явились плани, – хитнула головою я.

– Які?

– Йду в театр.

– В обід? – здивувалась мама.

– Так. Мене покликали на репетицію, потім вистава і короткий фуршет після неї, – відповіла я з помітним викликом у голосі.

Здається, це не надто обрадувало маму.

– Фуршет, вистава?.. – перепитала вона не надто вдоволеним тоном. – Яка цікава й насичена культурна програма. І хто ж це тебе туди покликав? На такий захід? Тобі зараз не про театри треба думати, а про вступ! Університети обирати…

– Мамо, я вже здала вступні іспити. У мене є бали ЗНО, – відповіла я, стараючись, щоб голос не тремтів. – Мені треба буде лише подати заяву, але поки що в системі для цього не відкрили подачу документів, навіть реєстрації ще нема. Нема куди поспішати! Тож ти дарма хвилюєшся. А покликав мене Свят, бо він там фотограф. Бувай. Повернусь пізно.

Я знала, що мама захоче, аби я зупинилась. Тому вилетіла з квартири так швидко, що навіть не встигла почути її голос.