Читати книгу - "Меллорі"

Коррідон повагався, проте так і не зважився сказати їй, що Меллорі — вбивця.

— Я зроблю все, що зможу, аби не дати тим двом його застрелити, — ухильно відповів він.

— Він не зраджував Ґурвіля, — провадила вона далі тихим і рівним голосом. — Знаю, ви у це не вірите, але він — аж ніяк не зрадник. Якщо ви зустрінетеся з ним на острові Відлюдника, то й самі переконаєтеся, що він цього не робив.

— То це так той острів називається?

— Так. Він розташований між Басс-Роком[51] і Данбаром, приблизно за двадцять миль від Басс-Рока.

— Ви можете провести нас туди?

Вона кивнула.

— І зробите це?

— О, так, — без вагань сказала вона.

Спантеличений, Коррідон уважно вдивлявся в її бліде, рішуче обличчя.

— Але чому?

— Я хочу, аби Брали зустрівся з цими трьома у добре знайомій йому місцевості. Ви не уявляєте, який небезпечний той острів для тих, кому не відомий кожнісінький клаптик тамтешньої землі. Там повно схованок. Часто геть неочікувано налягають тумани. То безлюдний острів, повний гострих скель і сипучих пісків. Ми з Браяном чудово його знаємо, — її очі заіскрилися. — А от вони — ні. О, так, я проведу їх туди, та вони ще про це пошкодують, обіцяю вам.

Розділ десятий

1

Вони зібралися у занедбаній студії та дожидали, поки западе темрява.

Ян притулився спиною до стіни коло вікна. Він занурив свої руки глибоко до кишень тренчкота, а між його тонких губ звисала розм'якла цигарка. Коло нього дрімала у фотелі Жанна. Час до часу, коли вона поринала у глибший сон, її тіло сильно смикалось, і Жанна прокидалася. Навпроти цих двох, підперши голову рукою, сидів Ренлі. Він був мовчазний та непримітний. За все те довге пообіддя він заледве чи зронив бодай слово.

У дальньому кінці кімнати Коррідон і Енн сиділи разом на софі, приховані від інших трьох огидною, пишно оздобленою ширмою. Атмосфера у студії була вкрай напружена та загрожувала вибухом, тож Коррідон обачно тримав Енн подалі від Жанниних очей, упевнений, що варто дівчатам зійтися віч-на-віч — і це закінчиться бурхливою сценою.

З допомогою Енн Коррідон розробив маршрут до Данбара. Зрештою, погодилися, що вони усі разом вирушать туди автошляхами, скориставшись автівкою Енн. А в Данбарі, сказала Енн, є моторний човен, який належить їй разом із островом Відлюдника та слугує для сполучення з шотландським узбережжям. Вони сядуть у той човен і переправляться на острів.

А наразі їм не залишалося нічого іншого, крім як чекати, поки споночіє. Поліція так і не повернулася. Із відчуттям вдячності Коррідон подумав, що ті двоє поліціянтів, які разом з Голройдом приходили та розпитували його, певно, не пов'язали його зовнішність з описом, надрукованим у пресі.

Щопівгодини Ян покидав своє місце коло вікна, перетинав студію та заходив до спальні, де залишили Голройда, прив'язавши його до ліжка. Щоразу, йдучи до спальні, він проминав Енн і Коррідона та кидав на дівчину жорсткі, пронизливі та сповнені ненависті погляди.

Було кілька хвилин по сьомій, уже почали западати сутінки. Ренлі підвівся, пробурмотів, що зараз приготує вечерю, та пішов на кухню.

Коррідон, знуджений довгим чеканням, і собі підвівся на ноги, випростався та приєднався до Яна коло вікна. Коли він наблизився, Жанна стрепенулася у своєму фотелі.

— Вже час? — різко запитала вона.

— Ще ні, — відказав Коррідон, свідомий того, що Ян не зводить з нього підозріливих очей. — Достатньо темно стане десь за годину.

Вони утрьох поглянули за вікно, на небо, що поступово темнішало. Понад вершечками дахів спроквола здіймалися важкі хмари. Ставало дедалі прохолодніше.

— Заходиться на дощ, — почав було Коррідон. — Як пощастить, то вперіщить і прожене людей з вулиць.

Решта двоє нічого на це не сказали. Коррідон відчув їхню ворожість і, нетерпляче знизавши плечима, подався до кухні, де Ренлі завзято готував їм усім вечерю.

— Як тут у вас справи, усе гаразд? — запитав Коррідон. — Чи можу я чимось допомогти?

— Вони до мене й словом не озиваються, — пошепки мовив Ренлі. Він мав змарнілий та стривожений вигляд. — Я почуваюся так, як, напевно, Крю почувався тоді.

— Ви занадто хвилюєтеся, — сказав Коррідон. Він кинув через плече швидкий погляд. Крізь двері кухні він побачив, що Ян стоїть до нього спиною й дивиться у вікно. — Тепер нас троє проти двох. Енн — на нашому боці.

— І що вона зможе зробити проти цих двох? — байдуже запитав Ренлі.

— Вона стане у пригоді, коли ми дістанемося острова.

— Якщо дістанемося. Я знаю їх краще, ніж ви. Вони геть не мають жалю. Вони мені не довіряють... — Він урвався, адже раптом позаду пролунав слабкий крик.

Коррідон двома широкими кроками подолав відстань до дверей кухні.

Енн саме вийшла з-за ширми, аби приєднатися до Коррідона на кухні, коли це раптом віч-на-віч зіткнулася з Жанною. Коли Коррідон притьмом заскочив у студію, Жанна, обличчя якої мертвотно побіліло, а очі блищали, вхопила Енн за руки і з виразом божевільної люті на обличчі пильно дивилася на дівчину.

Швидким рухом Коррідон ухопив Жанну за плече і, різко смикнувши, розвернув її у свій бік так, що та розчепила хватку й випустила руки Енн.

— Так, гаразд, — коротко сказав він. — Зупинися. Мені тут жодні драми не потрібні.

Якусь секунду Жанна витріщалася на Коррідона, ніби не впізнаючи його, а тоді замахнулася, аби завдати удару, але він перехопив її занесений кулак і різко відштовхнув жінку. Жанна поточилася та наштовхнулася на стіну.

— Я сказав — зупинися, — гаркнув він. — Припини це, чуєш?

Вона притулилася спиною до стіни, намагаючись щось сказати, та ніяк не могла здобутися на слово. Її дихання стало утрудненим, і несподівано з Жанною відбулася страхітлива зміна. Її очі немовби провалилися в очницях, м'язи обличчя заклякли, а з-поміж міцно стиснутих зубів долинало тихе сичання. За ті кілька секунд вона втратила будь-яку подобу здорового глузду.

— Обережно! — закричав Ренлі. — Стережіться її! Мені вже доводилося бачити, якою вона стає у такому стані...

Коррідон швидко відступив назад, а Енн судомно вдихнула й затамувала подих. Їх обох вразила та злостивість, що палала в очах Жанни. Її пальці скрючилися, а закляклі смагляві руки здійнялися у бік Коррідона, немовби