Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

На мене дивиться його брат.

Ярослав усміхається, а в очах все те ж презирство, яке я бачила раніше.

Намагаюся його відштовхнути, але не можу. Навіть поворухнутися не виходить. 

— Побачиш, кицю. Я не гірший свого брата, — говорить Ярослав і навалюється на мене всім тілом.

З усієї сили штовхаю хлопця і розплющую очі.

Я у своїй кімнаті. Ковдра закрутилася навколо мене, не даючи піднятися. На тілі виступив піт. 

А дихання збивається, наче я бігла марафон.

Сон… всього лише сон.Я заснула, вкрившись з головою, напевно, від цього  було важко дихати.

Роблю глибокий вдих, а потім спокійний, повільний видих. Зовсім з глузду з'їхала. Такі сни бачу.

Стукіт у двері відволікає.

У кімнаті з'являється Марія. Жінка повідомляє, що обід готовий і вона може принести мені, але я відмовляюся.

Краще спуститися вниз. Їсти дуже хочеться, але тут мені з голови не вийде цей сон.

Марія залишає мене збиратися і виходить. 

Лягаю на подушки та намагаюся зрозуміти, що зі мною відбувається. Мало того, що всі мої думки займає Давид, то тепер він ще й у снах приходить. І не один.

Братик-то яким боком тут?!

О, господи.

***

Їжа пахне божественно, як завжди. Але в горло нічого не лізе. Моє розмірене, спокійне життя перетворилося на вир подій. 

Вир, який несе за собою і не дає змоги вдихнути на повні груди.

Емоції, які я завжди вміла тримати всередині себе, б'ють через край. І нема жодного дня без пригод.

Колись я думала що закохатися — це наче потрапити в казку. Знаєте, такі собі дівочі мрії.

Веселі прогулянки разом із коханим, усмішки, поцілунки. Але, вочевидь, моє кохання інше. 

Почуття, які я не можу тримати в собі, вириваються назовні. І мені від цього страшно.

— Сашенько, у тебе немає апетиту? — обережно запитує Марія.

— Дякую, все дуже смачно, але я не голодна.

Жінка забирає тарілку, в якій я лиш покопирсалась виделкою, і йде на кухню. А я підіймаюся до себе.

Намагаюся зануритися в навчання. Обкладаю себе конспектами, наче це допоможе щось вивчити. Але все дарма. Перед очима мій сон. 

Наші моменти з Давидом. Слова Ярослава.

Все заплуталося. Емоції, переживання, почуття.

Стукіт у двері розриває тишу кімнати.

— Мила, тато приїхав. Одягнись і спускайся, — повідомляє Марія з-за дверей.

Знову доведеться сидіти за столом з чоловіками, схожими на батька, і слухати їхні розмови про гроші. Фух. Не хочу, але накази тата не обговорюються.

Підіймаюсь з ліжка й заглядаю у гардеробну. Вирішую одягнути світлий штанний костюм, але без піджака. Щоб не виглядало занадто по-діловому. 

Все-таки вечеря вдома.

Волосся залишаю розпущеним. І, взувши туфлі тілесного відтінку на низьких підборах, спускаюсь у вітальню.

Чую голос батька десь біля вхідних дверей і зупиняюсь посеред кімнати.

Роблю глибокий вдих і натягаю чергову усмішку. Треба посидіти пів години за цим столом, і зможу піти до себе.

У кімнату заходить тато. Але попри мої очікування, за ним заходить не чоловік, а жінка.

Ні, не так. Дівчина.

Молода, вродлива, статна дівчина. Трохи молодша за мене.

Світле волосся спадає каскадом по плечах, пишні губи підведені червоною, яскравою помадою, великі карі очі обрамляють довгі вії. А ідеальну фігуру підкреслює приталена сукня зеленого кольору, довжиною до коліна.

Дивлюся за спину батька і намагаюся зрозуміти, але перебирати варіанти мені не доводиться.

Все стає на місця, коли тато бере дівчину за руку.

На його обличчі з'являється усмішка, і вони йдуть до мене.

Отже, це і є та причина, через яку тато не ночує вдома. І так, я рада.

Бентежить одне: вона майже моя ровесниця. Хоча хто я така, щоб судити?

Головне, що татові добре.

— Привіт, доню, — тато підходить і цілує мене в щічку з усмішкою.

Зовсім на нього не схоже.

— Добрий вечір, — вітаюсь з обома, а дивлюсь тільки на дівчину.

— Я хочу тебе познайомити з деким.

Гостя подається вперед і простягає мені руку.

— Привіт, мене звати Христина. А ти Саша, Ігор розповідав про тебе, — вона усміхається. 

Приємний голос, привітна, навіть мила. Але симпатії до неї не відчуваю. Або ж я накручую себе.

Однак, руку її я потискаю.

— Христина — моя дівчина, — з гордістю заявляє тато.

Та я вже це зрозуміла, тому просто киваю головою.