Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Разом з полегшенням Злата відчула дикий голод. Шлунок по-зрадницьки забурчав. Артур посміхнувся.

— Ми в Полтаві купили смаколики. Пропоную їх до кави. Але спочатку доведеться пообідати тим, що приготували кухарі.

— А що там?

— Я не знаю. У мене теж не було апетиту.

— Через мене?

— Так. Я не розумів, що зробив не так. Потім припустив, що річ не в мені, а в довгому язиці Стелли Аркадіївни.

— Вибач…

— Сонечку, ти теж пробач. Я мав сказати тобі вчора більше про Голландію. Натомість, я просто кайфував від того, що ти поруч.

В коридорі почулися кроки. Хлопці йшли до зали працювати. Артур неохоче випустив Злату зі своїх обіймів.

— Ого! Клас! Це отакий виноград буде всюди?! Чи тільки тут? — запитав лисий, захоплено оглядаючи начерк.

— На сходах — всюди, — відповіла Злата, шмаркаючи носом.

— А у залі?

— На стіні навпроти лоджії – виноград, а на тій що біля лоджії – скрижалі з заповідями.

— Клас! І вони теж у винограді?

— Ну, теж можна…— Злата була трохи розгублена, по ній же було видно, що вона плакала, але на її червоний ніс і заплакані очі ніхто не звертав уваги. — Мабуть…

— Супер! Гарно! — говорили хлопці, піднімаючись сходами.

— Ходімо обідати, — коли хлопці з Борисом пройшли, Артур взяв її за руку, і вони пішли сходами вниз, а далі — коридором до виходу з корпусу.

— Думаєш, Стелла Аркадіївна дозволить? Вже всі пішли, вона може нічого не дати… У нас таке було.

— Вона не тільки накриє стіл, а й все підігріє.

— Тому що ти син Олексія Петровича?

Він озирнувся до неї.

— Ні, тому що це я,— він усміхнувся і міцніше стис її руку.

Перед виходом Злата зупинилась.

— Артуре, твій батько просив…

— Добре, — він неохоче випустив її маленьку руку з рожевими лініями шрамів зі своєї.

Обід для них і справді нагріли.

Гречаний суп виявився смачним. Про що Артур заявив здивованим голосом.

— Так, це я Ольгу вчу, в неї наче виходить, — повільно промовила Стелла з кухні, через вікно роздачі спостерігаючи за Артуром і заплаканою Златою, намагаючись вирахувати, що між ними відбувається. Злата мовчала і навіть не піднімала на Артура погляд. — Вона ж завтра лишається готувати…

— Завтра лишається, а ви? А що завтра?

— Завтра весілля в Лубнах. У брата Петра виходить заміж донька, ти забув? Тебе ж, наче, теж запросили.

— А, так. Запросили, — погодився Артур. — Але я не поїду.

— Чому?

— Що робити халдею на баптистському весіллі?

— Тебе ж сама наречена запросила.

— Я одразу ж сказав, що не обіцяю бути. Вони Феліксу Антоновича сказали, що запрошують його і всіх неодружених братів, бо в них є багато хороших незаміжніх сестер. Ну, а я ж ніякий не БРАТ. Он хай Борис з хлопцями їдуть, Ніколас з синами, Матвій. Макс вже одружився, хай лишається і допомагає Ользі готувати.

— А ти батьку сказав?

— Він і так знає, що я не поїду. Ну і я вже досить дорослий хлопчик, можу вирішувати самостійно такі питання, ви не вважаєте? — і Артур посміхнувся до Стелли своєю "небезпечно чарівною посмішкою".

Стелла занервувала. Вона вилетіла з кухні, як вшпарена, і пішла шукати Олексія, щоб той не дозволив Артуру лишитись у пансіонаті. Невіруючий. І дівчата такі ж. Невідомо, що може трапитись!!! Все її єство волало про недопущення такого неподобства.

Злата поглянула на Артура, не наважуючись задати питання.

— Питай, — сказав він, опустивши ложку в тарілку, на губах ще грала посмішка.

— Чому ти не їдеш?

— Не хочу, я не любитель таких заходів, краще лишуся тут, з тобою.

— Ти не їдеш через мене?

— Якщо ТИ хочеш, можемо поїхати разом, з тобою я згоден поїхати куди завгодно.

— Я… я не хочу… Не думаю, що там будуть раді бачити мене. Я не одна з них, та й виглядаю я не дуже… а сьогодні ще впала…

Артур поклав свою руку поверх її.

— А для мене ти найкраща, і я завжди радий тебе бачити... — він замовк, а потім додав, — і шрами ми приберемо. Треба буде проконсультуватися щодо методів, бо там є варіанти. Сестрі робили лазерне шліфування. І тепер нічого не помітно.

— А якщо не вийде?..

— Все вийде, мисли позитивно,— він посміхнувся. — Ти зараз їж, надолужуй свої калорії. Тебе ще чекає друга страва, а я зараз зварю нам каву, — Артур підвівся, дістав з навісної шафи гейзерну кавоварку і залізну банку з меленою кавою. Раніше їх тут не було. Мабуть, купив в той день, коли Зіна "приготувала для нього каву"— Ти яку любиш?

Артур озирнувся. Злата відчула хвилю тепла, що нахлинула на неї від погляду карих очей, стало так затишно.