Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Ці покої складалися з великої спальні, двох гардеробних, величезної ванної кімнати, бібліотеки, мого особистого кабінету та невеликої вітальні. У мене тут були одні з найбільших апартаментів у палаці. Напевно... більше, лише у імператора.

Я залишив покої, щоб слуги навели лад і спустився вниз, щоб перевірити свій кабінет. Ноги самі несли мене по давно… знайомим коридорам. І якого демона я тут роблю? Але згадуючи Еріел, передчуючи наші ночі… я готовий був на все.

— Тейрене? – почув я голос Ерлоу і обернувся. Мій старий друг привітно мені кивнув і підійшов до мене. Поруч із ним була й Еріел. - Не думав, що побачу тебе тут!

Дівчина мені посміхнулася і привіталася, я кивнув у відповідь і перевів погляд на чоловіка.

— Вирішив трохи попрацювати, - скривившись, відповів я.

— Ти повернувся? Боги! Нарешті, ти прозрів і прийшов до тями!

Ерлоу навіть поплескав мене по плечу. Його радість була цілком… справжньою та щирою. Невже це дівчисько мене обдурило?

— Я поки що думаю над пропозицією Його Величності. Побуду тут на час офіційного візиту принцеси Алії. Якщо я побачу, що моїх послуг не потребують - повернуся я краще до свого безтурботного життя, - відповів я швидше для Еріел, ніж для її опікуна.

І вловив збентежений погляд дівчини, яка одразу відвела погляд на свої схрещені ручки.

— Якщо допоможеш нам розірвати ці заручини, то буду вдячний за допомогу і порятунок нашої імперії, Тейрене!

Я лише кивнув йому у відповідь.

— Завтра буде бал на честь приїзду Алії. Прийдеш?

— Звичайно, - посміхнувся я. – Кажуть, що треба прийти зі своєю парою?

— Адже ти не розлучився зі своєю коханкою, сподіваюся? Хоча якщо так, то легко зможемо знайти їй заміну, - засміявся Ерлоу і я з насолодою помітив, як Еріел кинула на нього нищівний погляд.

— Я прийду з Кетелін, - відповів я. - Вибачте, - я трохи вклонився дівчині та другові, - але я мав намір трохи освоїтися і попрацювати. Гарного дня!

Я увійшов до свого кабінету і новий біль скував моє серце. Я стільки часу витратив на це… лайно! Скільки часу я забрав у своєї сім'ї! Порожній стіл зараз виглядав набагато затишніше, ніж завалений паперами і картами. Знов зануритися у все це? Ні, я не дурень. Мені потрібна була лише Еріел. Вона грає для Ерлоу і Деніеля, я підіграватиму їй. Мені абсолютно начхати на всі ці палацові інтриги, і тим більше начхати на імперію. Я можу прожити і без неї.

Я підійшов до вікна і подивився в сад. Раніше в мене навіть часу не було просто постояти і насолодитися краєвидом за вікном. Серед кущів троянд я помітив знайому, ніжно-рожеву сукню. Еріел ходила садом з Ерлоу. Він їй про щось розповідав, а вона уважно слухала.

Сьогодні ти станеш моєю, Еріел. Сьогодні.

Але я вже й забув про ці вечері у палаці. Слава богам, сніданки та обіди проходили на самоті. Але пережити такі вечори було важко. За десять років я взагалі звик до гордої самотності. Максимум на що я був здатний, то це на прохання коханки - скласти їй компанію за вечерею. В її будинку. Де тільки вона та я. А тут… стіл на чоловік двадцять.

Деніель посадив мене біля себе, а навпроти мене сіла Еріел. Його Величність представив мене і з радістю заявив про моє повернення. Погляди присутніх були настільки красномовні. Одні гості, які мене добре знали, були дуже роздратовані моїм поверненням, інші, які ні я, ні вони мене не знали - розглядали дуже скептично і з певним побоюванням і страхом. Нічого нового…

Розмови, як завжди, нудні для мене за такими вечорами. Політика, політика та трохи палацових пліток. Еріел і Деніель часто перешіптувалися і посміхалися один одному. Вперше бачу його таким. Я розумів, чим чіпляла мене Еріел. Але що вона означає для Деніеля?

— Тейрене, ти знав, що Еріел чудово грає на клавішних інструментах? - раптом запитав мене Деніель.

Я похитав головою. А вона вже встигла йому зіграти? Спритна чортівка.

— Запрошую після вечері на цей чудовий концерт, — підморгнув мені Його Величність. Еріел лише зніяковіло посміхнулася.

Цей вечір здавався нескінченним. Поки дівчина грала для імператора та його гостей, я стояв у дальньому кутку кімнати і спостерігав за нею, за Деніелем, за гостями. Коли Його Величність сам сів за музичний інструмент, дівчина стояла поруч, поклавши на плече свою ручку. Я подумки вилаявся і вийшов подихати свіжим повітрям у сад.

Спогади самі собою наринули на мене і, гуляючи нічним садом, я все більше занурювався... у минуле. Зрештою я дійшов до фонтану і сів на лаві. Я вперше почував себе таким... розгубленим і спустошеним. До появи Еріел все йшло… своїм ходом. Коли її не було зі мною поряд, я почував себе… порожнім, але більш врівноваженим. Але щойно вона була поряд зі мною – мене кидало з однієї крайності до іншої.

Я не знаю, скільки так просидів біля фонтану. Повертатися до своїх покоїв було… важко та страшно. Перша ніч за стільки років… Завтра треба переїхати в інші кімнати. Це було безглуздо займати їх, чудово розуміючи, що мене мучать біль і важкі спогади з минулого.

Нічний палац не змінився згодом. Десь чути кроки та жіночі смішки, чоловічі тихі голоси. Я дістався до своїх покоїв і зайшов усередину, тихо зачинивши за собою двері. Але, зробивши кілька кроків, зупинився.