Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Арман кивнув і торкнувся свого Дейніда, а потім приклав долоні до рота і закричав:

– Гей, хлопці, усі сюди, я його знайшов! В нього є дещо цікаве, та Дейнідів притримайте, а то ще помре!

Повернувшись до мене він знов засміявся.

Казати це драконоборцям не було ніякої потреби, всі вони вже й так знали, що я тут, а зі мною відьма.

Та Арман завжди такий – безшабашний, повсякчас готовий рубити ворога. А ще – веселий, іноді аж занадто.

Його зелені очі знов прилипли до дівчини.

– Слухай, Айване, я не розумію, ми всі наче перестали тебе відчувати. Що сталося?

– Це довга історія.

– Та в нас повно часу, чи не так?

Я кивнув, спостерігаючи, як одна за одною, до нас наближаються високі кремезні фігури у чорних і червоних обладунках.