Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 39

– Богдане Олександровичу, доброго ранку! Як ви себе почуваєте? – спитала Зіна, тільки-но він піднявся сходами.

Вона виглядала стурбованою.

Мабуть, навіть більше, ніж вимагала ситуація…

Проте Богдан дякував їй за вияв турботи.

Ніхто у мерії не переживав за Богдана сильніше, ніж Зіна – він знав це. Зіна навіть зайшла до нього в лікарню перед самою випискою, принесла пігулки, сказала, що вони підняли її на ноги після важкого струсу мозку… Після вони розговорилися. Розмовляли добрих півгодини про минуле, майбутнє і людину, що кинула гранату у вікно його будинку…

Всі не могли дочекатися, а що скаже стосовно замаху сам Богдан. Хто, хто ж хотів його вбити? Хоча Богдан усіма силами намагався уникати теми замаху.

Журналісти й самі чудово справлялися з нагнітанням істерії. Прив’язали до нападу його давніх ворогів, які про Богдана, мабуть, і думати забули, підняли з архівів найгучніші його розслідування, склали списки кандидатів.

Одне тішило, що вибух вірогідно підніме його рейтинги у перспективі.

– Вже як новенький, дякую, – кивнув Богдан і смикнув на себе ручку.

В кінці робочого дня він визнав, що почав втомлюватися сильніше, ніж зазвичай. Наслідки контузії давалися взнаки. Через тиждень після вибуху, збираючись у відрядження до столиці, Богдан навіть ухвалив героїчне рішення після повернення записатися до спортзалу та відновити пробіжки, бо нинішня фізична форма його абсолютно, повністю і категорично не влаштовувала.

Та більше в його житті було позитиву.

Наприклад, Мирослав, з яким Богдан спілкувався не лише особисто, а й через месенджери (з кожним днем дізнаючись про нього щось цікаве). Ще його старі університетські друзі Кір Матвєєв та Діма Лозовий, які взялися розкручувати тему Вадима Білецького з подвійним ентузіазмом; один із них був блогером із двома мільйонами підписників.

Богдан рахував дні до початку операції з очорніння цього місцевого князька.

Подумаєш, найняв когось, щоб шпурнули в будинок мера гранату, яка сміливість, яка, трясця, стратегія…

Вадим Анатолійович, судячи з усього, зробив перший крок тієї ночі, настав час і Богдану показати, що він не пацан, якого можна заткнути товстою пачкою грошей у роті. Чи налякати гранатою. Ні, він збирався всій країні розповісти, чим займається Білецький, і нехай ті, кого він заткнув доларами, подивляться тепер в обличчя своєму лицемірству.

– Де шкарпетки? – зітхнув Богдан, оглядаючи спальню. – Чорт, ось вони…

Він закрив валізу і сів поруч, змахнувши піт з чола.

Відмовитись не можна, але до чого це відрядження не вчасно…

Якби не вимушена поїздка, Богдан міг би цього тижня почати працювати по Білецькому, постити посилання на матеріали, давати коментарі, ставити риторичні питання правоохоронцям.

Та що вже шкодувати… Він домовився із репортерами про нові дати.

Можливо, це навіть на краще, Білецький втратить пильність, вирішивши, що Богдан проковтнув замах і не став мстити.

Почувши сигнал повідомлення, Богдан поставив збори на паузу.

В останні кілька днів у Мирослава з'явилася нова фішка: він надсилав йому нюдси. Не завжди оголеного себе, але незмінно сексуальні та збуджуючі фотографії якихось частин тіла. Він вирішив, що знімки допоможуть Богданові у поїздці і… не помилився. Богдан встиг добре провести час за переглядом його фотографій навіть учора, а в Києві вони безперечно йому пригодяться. На свіжому зображенні Мирослав показав свою сексуальну білу шию з червоним засосом.

«Ти добре постарався», – написав він.

Богдан відповів: «Хочу ще».

І отримав: «Швидше б».

Посміхнувшись, він зібрався відкласти телефон убік, але той знову задзвенів. Писав йому Кіра Матвєєв. Він учора ввечері побував на перегонах Вадима Білецького під прикриттям, наробив купу фотографій, назнімав провокаційних відео та сів за монтаж викривального ролика.

«Подивися, які круті знімки вийшли!» – похвалився Кір.

І слідом на Богдана посипалися фотографії цілими пачками, які поступово завантажувалися до месенджера.

З поваги до Кіри, який справді класно фотографував, Богдан переглянув їх усі.

Дійшов до кінця, сформував відповідь, і… Одержав ще кілька знімків.

Ще до того, як фото завантажилися, Богдан відчув дивне передчуття. Неприємне. Намагаючись позбутися його, Богдан клікнув на перший знімок. На ньому, на дорогому синьо-зеленому байку, на добре знайомому байку, на якому катався нещодавно Богдан, сидів… Мирослав Фетісов. Він знову приїхав на перегони, приїхав на мотоциклі, і – судячи зі шматка білої розмітки – стояв чи то на старті, чи то на фініші.

Отак він не брав участі в гонках?!

– От сученя, – прошипів Богдан.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно