Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

Схоже, я перегнула палку.

— Тань, я не такий кінчений мудак, як ти гадаєш, — пирхнув зі злістю сусід. Він демонстративно закотив очі і, відкинувши ковдру, підвівся на ноги, — я не трахаю напівживих дівчат, які ніхріна не усвідомлюють, — нахилився і спритно підняв свої боксери з підлоги.

— Я не вважаю тебе мудаком… — ніяково затнулася. Мені різко самій стало соромно за свої слова. Абсурд. Звісно, Руслан би такого ніколи не зробив.

— Авжеж, авжеж, — сусід нервово заходив по кімнаті, збираючи свої речі, — але замість подяки за порятунок твоєї п'яної душі, ти звинувачуєш мене у вигаданому зґвалтуванні. Піпець, звичайно. Пощастило мені із сусідкою, нічого не скажеш.

Я б хотіла щось відповісти. Щось розумне та розсудливе. Запевнити, що я вдячна Руслану за мій порятунок. А це просто дурне непорозуміння. Помилка. Похмільний наслідок.

Але після вчорашньої п'янки мої думки носилися по голові примітивними комахами і зовсім не допомагали мені придумати вибачливу промову. Але на мить вловила себе на думці, що я не сильно і слухала, що Руслан говорив, а безсоромно розглядала його сідниці, поки він натягував по стегнах свої труси.

Такі накачані, пружні сідниці, які так і хочеться стиснути. Напевно, дівчата так і роблять, коли займаються пристрасним сексом із ним? Не контролюють свої думки, рухи. Кусаються, дряпаються, стискають плечі, дупу сусіда...

— …і зауваж, це не я вирячуюся на твою голу дупу зараз, — увірвався смішок сусіда в мої хтиві роздуми, і мене з новою силою накрило почуття сорому.

Давай, Таню, ганьбися максимально. Тобі ж учорашнього вечора не вистачило. Треба ще. Щоби до кінця життя запам'ятати.

— Може, це ти мною вночі скористалася, поки я тихо-мирно спав, а зараз робиш із себе жертву? — Руслан грайливо підморгнув мені і посміхнувся. — Ай-ай-яй, Таня-Таня, а я думав, що ти добра і скромна дівчина, — він поцокав язиком, дивлячись на моє сум'яття, — а ти ось так зі мною… Еххх… — сусід театрально витер неіснуючі сльози.

Дивно… але я відчула полегшення через те, що Руслан не образився, а у своїй фірмовій манері зумів розрядити атмосферу. Коротко посміхнулась до нього і прикусила губу. Який же все-таки він класний. З сусідом мені точно пощастило.

— Що означає твоє тату? — випалила я блискавично. Вирішила, що потрібно швидко змінити тему, інакше це все загрожує перерости в щось не дуже приємне. А я не хотіла втрачати такого офігенного сусіда через свою звичну дурість.

— Яке саме? У мене їх багато, — Руслан підійшов до підлогового дзеркала і обернувся до нього спиною, пильно розглядаючи у відображенні малюнки. Немов і сам не пам'ятав, що там набито. На широких плечах із в'яззю різних тату я помітила чорно-сіре зображення хижого птаха, яке мене так зацікавило. Якщо не помиляюся, то це був сокіл у польоті. Або яструб.

— Це помилка молодості. Незабаром перекрию, — невдоволено прокоментував сусід. Він підхопив із крісла свою футболку і рваним рухом не з першої спроби одягнув її на себе. Було помітно, що Руслана зачепило моє запитання. Він сильно нервував і сердився. Риси його обличчя стали жорсткими, на лобі з'явилася маленька зморшка. Але що я такого спитала? Дуже дивна реакція.

— Ти набив її на честь колишньої дівчини? — обережно уточнила, намагаючись зрозуміти, у чому причина такої зміни настрою сусіда.

— Ні, Таню! — голосно сповістив мене Руслан, від чого я злякано сіпнулася. — Вибач, — він одразу пом'якшив тон. Втомлено стиснув перенісся, зітхнув. Декілька секунд сусід мовчав, ніби збирався з думками, а я не сміла перервати цю безмовність. — Я набив її на честь батька, — першим порушив тишу Руслан. Так тихо та без особливого бажання, — у мене, знаєш, теж тато зі своїми приколами. Він явно не приклад для наслідування, як і твій. Але підлітком я вважав інакше.

— Хочеш поговорити про це? — ледве чутно прошепотіла, побоюючись нового сплеску гніву. Схоже, відносини з батьками для Руслана болюча тема. Вже не вперше він погано відгукується про свого тата.

— Ні, не хочу. Може пізніше, але зараз точно не хочу навіть згадувати про батька.

— Гаразд, я зрозуміла, — кивнула в такт своїм словам. Нервово смикала пальці і думала над словами сусіда. — Але чому саме сокіл? — все ж таки зважилася повернутися до значення тату.

— Тому що прізвище тата — Соколовський, — без зволікань пояснив Руслан, — і моє колись теж було, доки я його не змінив на Волкова, на дівоче прізвище мами. Жодного складного значення в тату немає. Просто хотів заслужити трохи схвалення з боку батька. Але, як виявилося, марно. Йому це не потрібно було.

Руслан замовк і, зобразивши на обличчі подобу посмішки, промовив:

— Я вгамував твій інтерес? Чи допит тільки розпочався? — він вальяжно сперся на стіну і, схрестивши руки на грудях, з викликом подивився на мене, мовляв, я чекаю.

Я не поспішала нічого казати. А тим більше ставити нові питання. Адже багато чого так і залишилося незрозумілим. Що такого зробив тато Руслану, що той наважився змінити його прізвище? Чому в них не ладнаються відносини? Що взагалі сталося в його далекому минулому, що так поранило його?

Але, добре подумавши, я змусила себе закрити цю тему. Якщо захоче, сам і розповість. А зараз це явно зайве.

Знову перевела погляд на Руслана. Відчула, як боляче забухало моє серце, погрожуючи з головою видати мій стан. Мій же власний біль та розуміння, наскільки ми схожі.