Читати книгу - "Карти на стіл"

Він помовчав хвилину-дві, а тоді похитав головою.

– Не дуже в це віриться, – сказав трохи неохоче. – Вона не стала б так ризикувати. Поміняти пляшечки місцями – це одне. Вона знала, що ніхто не зможе запідозрити її в цьому. Тут не було жодного ризику, бо це міг зробити хто завгодно! Звісно, план міг і провалитися. Місіс Бенсон могла б помітити, що переплутала пляшечки, і не випити отрути, або ж її могли б урятувати. Це було тим, що я називаю «вбивством, на яке покладають надії». Воно може вдатися, а може й провалитися. Того разу все вдалося. Але у випадку з Шайтаною все було зовсім по-іншому. Це було навмисне, зухвале й цілеспрямоване вбивство.

Пуаро кивнув головою.

– Не можу з вами не погодитися. Це два зовсім різні типи злочинів.

Баттл потер носа рукою.

– Здається, у справі Шайтани вона виходить поза підозрою. Отже, маємо відкинути Робертса й дівчину. Які новини щодо Деспарда? Вдалося щось дізнатися на зустрічі з тією місіс Лаксмор?

Пуаро розповів суперінтенданту про свою вчорашню пригоду з удовою.

Баттл вишкірив зуби.

– Знаю я таких жіночок. Спробуй зрозумій з їхніх оповідей, що відбувалося насправді, а що вони собі допридумували.

Пуаро продовжив і розповів про візит Деспарда та історію, яку той розказав.

– Ви йому вірите? – різко запитав поліціянт.

– Так.

Баттл зітхнув.

– І я теж. Він не з тих, хто застрелив би чоловіка, бо закохався в його дружину. Та й, зрештою, у нас же працюють суди, що займаються розлученнями? Всі масово там розлучаються. І Деспард сам не займає якоїсь високої чи публічної посади, тож це ніяк не позначилося б на його кар’єрі. Я сказав би, що тут наш покійний містер Шайтана дав маху, бо вбивця № 3 насправді навіть і не вбивця.

Він подивився на співрозмовника.

– Отже, залишається…

– Місіс Лоррімер, – сказав Пуаро.

Задзеленчав телефон. Пуаро підвівся й узяв слухавку. Він щось сказав, тоді помовчав, потім знову сказав кілька слів у відповідь. Тоді поклав слухавку й повернувся до свого гостя.

Обличчя бельгійця було надзвичайно серйозним.

– Це була місіс Лоррімер, – сказав він. – Вона хоче, щоб я прийшов до неї. Негайно.

Двоє чоловіків не зводили один з одного погляду. Тоді Баттл повільно похитав головою.

– Я помиляюся, – мовив він, – чи ви чогось такого й очікували?

– Я це припускав, – відповів Еркюль Пуаро. – Лише припускав.

– Краще вам іти, – сказав Баттл. – Можливо, вам нарешті вдасться дізнатися правду.

Розділ двадцять п’ятий. Місіс Лоррімер заговорила

День був непогожим, і кімната місіс Лоррімер здавалася темною й безрадісною. Та й сама жінка мала похмурий вигляд і справляла враження людини набагато старшої, ніж та, з якою Пуаро бачився під час свого попереднього візиту.

Вона привітала його своєю звичною впевненою усмішкою.

– Дякую вам, мсьє Пуаро, що так оперативно відреагували на моє запрошення. Я знаю, що ви дуже зайнята людина.

– До ваших послуг, мадам, – сказав Пуаро, легенько вклонившись.

Жінка натиснула на дзвіночок біля каміна.

– Попрошу принести нам чаю. Не знаю, як ви, а я вважаю неправильним отак стрімголов переходити до зізнань, не підготувавши для них відповідного ґрунту.

– Отже, на нас чекають зізнання?

Співрозмовниця не відповіла, бо в цю мить у кімнату зайшла покоївка. Коли вона отримала розпорядження від господині й залишила їх самих, місіс Лоррімер промовила доволі сухо:

– Якщо пам’ятаєте, коли ви були тут востаннє, то сказали, що прийдете, якщо я знову захочу з вами зустрітися. Гадаю, ви здогадувалися, з якої причини я захотіла б вас побачити вдруге.

Жінка сказала це й замовкла. Покоївка принесла чай. Місіс Лоррімер узялася розливати його у чашки і почала обговорювати інші актуальні теми. Вона вела бесіду дуже розважливо й мудро.

Невдовзі, скориставшись паузою, Пуаро зауважив:

– Я чув, що ви днями ходили разом на чай з юною мадемуазель Мередіт.

– Це правда. А ви нещодавно десь її бачили?

– Сьогодні по обіді.

– То вона в Лондоні чи ви їздили навідати її у Воллінґфорді?

– Ні, не їздив. Вона зі своєю подругою вшанувала мене візитом тут.

– О, з подругою. Я з нею ще не зустрічалася.

Детектив усміхнувся і промовив:

– Це вбивство так усіх зблизило. Ви з мадемуазель Мередіт разом чаюєте. Майор Деспард також намагається підтримувати з нею знайомство. Хіба що доктор Робертс тримається окремо.

– Я днями бачила, як він грав у бридж, – зазначила місіс Лоррімер. – У нього був цілком звичний бадьорий вигляд.

– Отже, він і далі полюбляє бридж?

– Так-так, і далі робить просто неймовірні заявки, але майже завжди справляється з ними.

Вона помовчала хвилину-дві, а тоді поцікавилась:

– А з суперінтендантом Баттлом ви бачилися?

– Також сьогодні після обіду. Власне кажучи, він був у мене, коли ви зателефонували.

Затуливши рукою обличчя від вогню, місіс Лоррімер запитала:

– І як він справляється?

Пуаро відповів серйозним тоном:

– Старий добрий Баттл не любить поспіху. Він повільно йде до істини, але він до неї точно добереться, мадам.

– Не знаю, не знаю. – Її губи скривилися в дещо іронічній посмішці.

Жінка повела далі:

– Він присвятив мені чимало уваги. Здається, суперінтендант назбирав інформацію про все моє життя, починаючи від юних літ. Він опитав моїх друзів і поспілкувався з моїми слугами – тими, що зараз працюють у мене, і тими, які працювали кілька років тому. Не знаю, що він сподівався відшукати, але впевнена, що він цього не знайшов. Міг би й просто повірити мені на слово. Бо я казала правду. Я знала містера Шайтану зовсім трішки. Ми познайомилися в Луксорі, як я й казала, і наше знайомство завжди залишалося лише поверхневим. Хоч яку інформацію Баттл назбирав, він не зможе заперечити цих фактів.

– Мабуть, не зможе, – погодився Пуаро.

– Ну а ви, мсьє Пуаро? Ви проводили якесь розслідування?

– Щодо вас, мадам?

– Саме так.

Чоловічок повільно похитав головою.

– Це нічого не дало б у підсумку.

– Що ви хочете цим сказати, мсьє Пуаро?

– Буду з вами відвертим, мадам. Ще на самому початку я розумів, що з-поміж усіх чотирьох людей, що були того вечора у кімнаті Шайтани, саме ви людина з найблискучішим розумом і найбільш раціональним та логічним способом мислення. Якби мені потрібно було робити ставки щодо того, хто з вас чотирьох міг найкраще спланувати вбивство і вийти сухим із води, то я неодмінно поставив би всі гроші на вас.

Місіс Лоррімер здійняла брови.

– Мені це сприймати за комплімент? –