Читати книгу - "Врятуй мене, Лаванда Різ"

Даже не глянувши на тітоньку Джулію, не зводячи своїх пронизливих очей з Кетлін, Кевін процідив крізь зуби:

- Почни з самого початку для зациклених параноїків, з того моменту, як ти прокинулася в моєму ліжку, вчора вранці.

- Так, я загубила телефон. Так, я не можу напам'ять запам'ятовувати номери. І я тут через тебе. Прокинувшись, як ти кажеш, вчора вранці у твоєму ліжку , я раптом відчула, що зможу гідно прийняти своє минуле і впоратися зі спогадами, тому що у мене є ти. Я дуже хотіла відвідати рідних та друзів тут в Мілуокі. Хотіла побувати на могилах братів і Метта. Хотіла побачити свій будинок, в якому виросла. Тепер я можу це робити без втрати свідомості. Я не стала тобі казати, тому що ти б все одно мене відмовив . Тим більше у тебе були важливі справи з батьком .

- Ти пропустила пунктик про нав'язливість. Поясни, як дівчина, яку кохаєш, яку через стільки часу, такими силами я зміг повернути - може бути нав'язливою? Що це за маячня, Кетлін? - все ще роздратовано вставив Кевін, нітрохи не заспокоївшись.

- Мені здалося, що якщо я буду засипати тебе всіма своїми емоціями і почуттями, які я до тебе відчуваю - тебе це втомить. А я не можу обмежувати твою свободу, твій простір, твій вибір своїми проханнями і наполегливими примхами.

- А більше тобі нічого не здалося?

- Ні, більше нічого, - так само стримано, Кетлін похитала головою, як і він, не зводячи з нього очей. - Пробач, якщо перегнула палицю.

- Перегнула палицю? Ні-і-і, Кет, так не піде. Я більше не хочу переживати подібні випади. Або ти робиш висновки і ніколи так зі мною не зчиниш або ...

- Або що? - Кетлін різко підвищила тон. – Подамо на розлучення? Кинеш мене? Що?

Він пильно дивився на сердиту дівчину крізь напівопущені вії , а потім не поспішаючи, з розстановкою вимовив:

- Я хотів сказати - що я буду тримати тебе в забитому з усіма виходами будинку, щоб вже точно знати, де ти знаходишся! Тому що якщо у тебе склероз, я повторю ще раз - я кохаю тебе, дурепо! Я трохи не збожеволів! Чорт, я хочу, щоб ти була нав'язливою, Кет!

- Гаразд, - Кетлін полегшено видихнула, і спробувала посміхнутися, - Але я буду дуже нав'язливою , Кевіне. Тому що те, як я люблю тебе, лякає навіть мене саму. Я знаю, ти хотів почути ці слова, але моя проблема в тому, що мені хочеться говорити про це тобі тепер постійно. І я боюся, що через деякий час ти дійсно будеш тримати мене в забитому будинку , щоб відпочити від своєї маніячки дружини.

- Я думаю, ми розберемося з цим, - Кевін посміхнувся, простягнувши руки, щоб обійняти її. - Де тут найближчий магазин? Я хочу купити для тебе телефони, ... п'ять штук, - додав він, цілуючи усміхнену дівчину.

Тітонька Джулія тактовно зникла в будинку, залишивши молоду пару з'ясувати свої стосунки наодинці.

- Може, пройдемося? Щось мені не дуже хочеться показуватися твоїм рідним  на очі. Думаю, вони не скоро пробачать мені розбиту поштову скриньку у вигляді фортеці, - прошепотів їй на вухо Кевін. - Покажеш мені місця свого дитинства, якщо звичайно хочеш, щоб і я залишив на них свій слід.

- Звичайно, хочу. І я рада, що ти опинився тут. Хоча, можна було і не кричати так. Знаю, не стогни, я розумію - ти просто хвилювався.

В обіймах, Кетлін разом з Кевіном брели просто світ за очі. У цьому місті їй було знайоме все, і кожне перехрестя, кожен кутовий магазинчик навіював свої особливі спогади. Так непомітно, вона привела його на спортивний майданчик, де підлітки грали з м'ячем.

- Тут ми часто збиралися всі разом. Грали два на два. Ніл з Тедом, а я з Меттом. Іноді ми у них навіть вигравали. Тоді вони вели нас до кафе через дорогу , там варять відмінний гарячий шоколад і подають неймовірно смачні пончики, - з легким смутком, вимовила вона, сідаючи на лавочку.

- А зі мною зіграєш? - тихо прошепотів Кевін, з надією покосившись на дівчину.

Вона з готовністю кивнула.

Позичивши у хлопчаків м'яча, і відкинувши купу думок , вони стали грати зі справжнім суперницьким азартом, викликаючи інтерес навіть у перехожих, які зупинялися або підходили ближче, щоб поспостерігати за цікавою парочкою. Тому що кожен рух, кожен кидок і емоції ненав'язливо розкривали не тільки те, що вони не новачки в баскетболі, а й глибину їхніх стосунків. За почуттям  цих двох  - було приємно спостерігати.

Але на цей раз Кевін програв, хоча тепер цей факт не так зачіпав його самолюбство:

- Я просто втомився, не спав всю ніч, мчав до однієї ненормальної, - посміхнувшись , сказав він, кидаючи назад м'яча господарям.

- Приймаю, але ти тепер зобов'язаний запросити мене до кафе! - і Кетлін жартома капризно випнула нижню губу.

- Кетлін, - Кевін зітхнув, натягуючи назад футболку, на спітнілий торс, - Я хотів ще про дещо поговорити з тобою. Пам'ятаєш, ти якось сказала, що тобі все одно в яких умовах жити, з якими доходами, аби зі мною?

- Так і є.

- Ну, уявляти собі це одне, а мати, повір, крихітко, зовсім інше. Але тим не менш, перед тобою вже не багатий хлопчик, здатний задовольнити будь-який каприз, а бідний і бездомний сирота. Якому можливо не те що жити, а скоро не буде за що купити навіть дієтичні пончики. Як тобі така перспектива? Чи не збиває з мене чарівності, а?