Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Візьми, будь ласка, це Костя - хрипким голосом попросив хлопець не відриваючись від дороги де маячила примарна тінь проклятої мари. Він явно звертався до мене, бо судячи з перекошеного обличчя Аліси, дівчина перебувала в якійсь панічній прострації і не могла зараз нічим допомогти.
Мої руки теж трусилися, але слухавку я все ж таки взяла:
- Алло!
- Що у вас там сталося?! Ви мало нас не підрізали!
Костя їхав за нами в автомобілі найнятого в Радомишлі таксиста. Дорогу той знав добре, але ціну заламав немаленьку. На його щастя сперечатися було нікому, бо всіх гнітила майбутня битва, і бажання спекатися нарешті цього містичного божевілля переважало банальне людське скупердяйство.
Важливість місії Костика полягала в тому, що ікона їхала разом з ним і збереження та охорона артефакту лягала на його плечі.
- Все добре! - дерев'яним голосом відповіла я продовжуючи слідкувати, як Вівчариха, яку ми проїжджали, раз за разом з'являється на нашій дорозі знов і знов.
- Точно?! - сумнів у голосі сбушника було добре чути - Бо Владик тут тільки що такі фігури виписував ..... Чорт!!!
В мобільному почувся різкий звук гальмів та якийсь глухий удар.
-Що трапилося?! Костя!!! Костя!!!
Зі слухавки лунало далеке бурмотіння, а Влад скинув швидкість до мінімуму, тепер вдивляючись не на дорогу з Вівчарихою, а на мене в дзеркало заднього виду. Навіть Аліса отямилася і обернувшись тихо запитала:
- Що там?
Відповісти я не встигла, бо Костя знов взяв трубку і роздратовано сказав:
- Все, зупиняйтесь, приїхали! Ми тільки що збили якось пса і таксі далі не поїде. Тож доведеться тобі Лєна трохи потерпіти.
Натяк був зрозумілим всій нашій компанії. Мені було важко знаходитися на такій маленькій відстані від ікони і від самої думки про це сусідство в животі похололо, але вибору відьма нам не залишила. Ви хоч вбивайте мене, але я не сумніваюся, що це все її рук діло. До речі, а де вона?
- Відьма зникла! - прошепотіла подружка озираючись навкруги, доки її брат розвертав автомобіль.
- Не варто розслаблятися - озвучила я те, що друзі і так прекрасно розуміли - основний бій ще попереду.
Аліса кивнула і знову затихла на передньому сидінні, але розслабитися на цей раз їй не дав Костянтин.
- Міняємося! - сказав хлопець, відкриваючи дверцята з її боку. В автомобіль при цьому увірвався холодний осінній вітер, а на мене повіяло чарами прапрабабиної ікони.
В голові звично закрутилося, зі шлунку попросився обід (вечерю я завбачливо пропустила), але я стерпіла і подумки шикнула на себе. Залишилося зовсім трошки, адже зламалася машина таксиста майже на в'їзді в Чайківку.
Аліса швидко і без заперечень пересіла і ми помчали до центру села на максимально можливій швидкості, що дозволяла викладена бруківкою дорога.
- Що там з таксистом? - задав те саме запитання Влад, що цікавило й мене, але озвучити його я не змогла, адже всі сили йшли на те, щоб боротися з впливом ікони.
- Все добре! Та в ремонт дядькові добряче вкластися доведеться...
Голос Костя затихав і почав звучати як через вату. Мені ставало все більш кепсько, а розмова тим часом припинилася.
- Лєна! - вже в котре смикнула мене Аліса і я розплющила очі. Розплющила очі?!!! Я що втрачала свідомість? Схоже на те, бо на передніх сидіннях нікого не було, а поруч сиділа лишень подружка, що намагалася мене дозватися.
- Ми вже приїхали? Ворожка, виявляється, нас чекала. Костя і Влад вже в неї. Ти як? Зможеш йти?
Хороше запитання. Голова крутилася, але ногами та руками я наче могла рухати. Спробувала підвестися і це мені вдалося навіть легше ніж очікувалося.
- Я допоможу! - Аліса вже була з іншого боку автомобіля і швидко підхопила мене під ліктя.
- Все добре! Я сама - акуратно зняла руку подруги і випроставшись подивилася на навстіж розчинені двері хатини Микитівни, що завдяки темноті навколо і ввімкненому світлу в сінях нагадували портал в пекло.
Ось так от! І хоча, можливо така асоціація була недалека від істини, я все одно впевнено рушила до них. Від долі не втекти! А якщо це так, то я волію зустрічати її на твердих ногах і з гордо піднятою головою. Навіть якщо та голова і так безбожно паморочиться.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проклята, Наталка Смеречинська», після закриття браузера.