Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Не повіриш, моя теж, — з нотками подиву в голосі сказала я.

Хлопець хмикнув, ніби приймаючи мою відповідь, але потім його очі трохи прищурилися, а усмішка стала ледь помітною.

— Ще мені подобається каліфорнійський гурт The Shadows. Чула про такий?

— Звісно, — не замислюючись, відповіла я. — Це улюблений гурт моєї подруги.

— Вона муза, як і ти? — пожвавішав брюнет.

Я кивнула, розглядаючи його обличчя й намагаючись зрозуміти хід думок.

— А в тебе багато подруг муз?

— Я дружу лише з трьома. — Знявши окуляри, я спитала: — А що це за допит ти влаштував?

— Просто цікаво, — запевнив хлопець з усмішкою.

Питання припинилися, і я розслабилася, не надавши належного значення їхньому змісту.

Між нами знову повисла мовчанка, і щоб хоч якось сховати очі, я вдягла чужі окуляри й розтяглася на покривалі. Хлопець, задумавшись про щось, перебирав моє волосся і доки він не дивився, я, зовсім втративши відчуття сорому, розглядала його.

Незнайомець справді був дуже привабливим. На овальному обличчі яскраво виражалися вилиці і впадала у вічі ямочка на мужньому підборідді. Ніс був прямим, навіть трохи гострим, а ось губи в міру повними. Виразні темно-карі очі з густими чорними віями робили зовнішність хлопця м'якше, як і милі ямочки на щоках, що з'являлися щоразу, коли він усміхався. Природне чорне волосся було довшим зверху й коротким із боків. А шкіра хлопця була темніша за мою на пару тонів. Він не був схожим на середньостатистичного американця, тому я припустила, що в його сімейному дереві, напевно, є іноземці. Наприклад, італійці. Адже звідки ж хлопець такий гарний?

На обличчі незнайомця грала легка напівусмішка, а пальцями він раз у раз перебирав мої локони, спостерігаючи за своїми ж рухами. Якоїсь миті хлопець раптом перевів погляд на моє обличчя й тихо сказав:

— У тебе дуже гарне волосся, немов шовк.

— А в тебе очі.

«Що? Я це вголос сказала? Боже, Еріко, що ти витворяєш!» — подумки я вичитувала себе, але в реальності тримала рот на замку.

Святі угодники, як добре, що на мені були окуляри. Жаль тільки, вони не могли сховати мій рум'янець.

Швидше за все, хлопець зрозумів, що мені стало ніяково, власне, здогадатися було легко, і він вкотре змінив тему:

— А тобі подобається цей гурт?

Я тихо прочистила горло та запитала у відповідь:

— Який?

— The Shadows.

— Ем, ну так. Я, звісно, не фанатка, але музика в них хороша, як на мене. У вокаліста гарний голос. А що?

Губи брюнета розтяглися в такій широкій усмішці, що я в голові ще раз прокрутила свої слова. Хто знає, а раптом сказала якусь дурість, а одразу цього не зрозуміла.

— Просто запитав, — лишень знизав плечима хлопець, не припиняючи всміхатися.

Згадавши, що я скинула на плеєр пісню цього гурту, я сказала:

— Маю одну композицію, зараз пошукаю.

— Як називається?

— «Мрія», якщо не помиляюся, — гортаючи список, відповіла я. — Ось, знайшла.

З динаміка плеєра полилася музика і хлопець закивав у такт.

— Моя улюблена пісня, — м'яко промовив він і подивився мені у вічі.

— Мені сподобалися слова, тож скинула.

Брюнет почав тихенько підспівувати, чим миттєво зацікавив мене. У нього був приємний баритон, причому дуже нагадував голос самого вокаліста гурту.

— У тебе схожий голос.

— На соліста? — перепитав хлопець.

— Ну так.

Від моїх слів він раптом засміявся. Так, що аж голову відкинув.

— Я сказала щось смішне?

— Ні, вибач, — хлопець спробував стримати усмішку. — Нічого.

— Значить, ти пишеш гарні вірші і добре співаєш, — підсумувала я, а потім спитала: — Які ще таланти в тебе є?

— Більше немає. Просто люблю музику та все, що з нею пов'язано.

«А я люблю танці і все, що з ними пов'язано».

Тільки ця думка промайнула в голові, я згадала про подруг. Одному Богу було відомо, яким дивом вони не пішли шукати мене, поки я тут літала в хмарах із незнайомцем.

Знявши окуляри, я квапливо піднялася, а слідом за мною і хлопець.

— Щось трапилося?

— Ні, мені треба йти.

Я навіщось озирнулася на всі боки, але єдині принесені речі вже були в моїх руках.

— Ти ж тільки прийшла, — заперечив незнайомець.

— Я б так не сказала. Гаразд...

Наступні слова вилетіли з голови, щойно хлопець узяв мене за руку. Відчуття дотику було дивно-приємним.

— Побудь ще трохи, — тихо й особливо м'яко попросив він.