Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

Він дотримується мало не наукової версії про існування якоїсь субстанції, що пронизує усе існуюче. Вона здатна впливати на усю матерію, що є в природі, цілеспрямовано змінювати її і змінювати себе. Я хотів був детальніше його про це розпитати, але король сказав, що в мене і так буде досить клопотів, щоб ще й цим морочити собі голову. Він вважає, що мені слід добре знати саме релігійну ситуацію у світі. Отож, віра у Зорю Безмежжя з незначними відмінностями поширена по усьому континенту. У Ланоді та Гирлоні вона за традицією вважається державною релігією, і її публічну критику заборонено. У Конфедерації усі релігії визнані рівними. У Султанаті вірування у Зорю доповнює культ Рела. Кілька сторіч тому ці особливості спричиняли релігійні війни, але те у минулому.

— А у Імперії?

— Ще донедавна віра у Зорю Безмежжя була державною релігією у Межимор'ї. Проте три роки тому старезний імператор Лайсут VI незадовго до своєї смерті раптом видав едикт про рівність усіх віровизнань. Хоча імператорська родина і двір формально залишаються послідовниками традиційної релігії, проте у Імперії шириться ось ця секта, — Нод дістав з портфеля старезну тонку теку з написом «Ратх» на ній.

— Де ти це узяв?

— У Банку зберігалася. Це з архіву Азборанів.

У теці виявилося лише зо два десятки аркушів. Першою була доповідна записка посла Ланоду у Конфедерації до міністра закордонних справ Королівства маркіза Доса Азборана, двохсотрічної давнини. У записці йшлося про те, що у Конфедерації з'явилися біженці із загиблого величезного острова на Заході — Ратхана. Їх врятувалося зовсім небагато — менше чотирьох десятків. Прибули вони на плотах, голодні та обідрані. Гуманна влада Конфедерації виділила біженцям землю для заснування власного селища, допомогла звести будівлі, надала домашній скарб на перший час. Ратхари, як самі себе називали біженці, з вдячністю усе прийняли. Виявилися вони працьовитими, вправними механіками та гончарами. Проте трималися відособлено, сторонніх до свого селища старалися не допускати. У пам'ять про загиблий острів, який прибульці вважали другим континентом планети, те селище назвали Ратханом. У ньому звели гостроверхий дерев'яний храм досить зловісного вигляду — над його входом висів зліплений з глини та розмальований череп якоїсь невідомої хижої істоти з рогами.

Над текстом доповідної розгонистим почерком міністра кількома рядками було сформульовано вказівку службовцям міністерства підготувати лист послові з дорученням з'ясувати, чи не володіють прибульці якимись корисними технологіями чи невідомими досі пристосуваннями. Можливо, вони привезли насіння якихось корисних рослин чи ще щось... Дочитавши доповідну, Нод передав її Рамирові.

Ще один документ був складений кількома десятками років пізніше, вже на ім'я керівника королівської розвідки, також з роду Азборанів, за підписом ланодського резидента у Конфедерації. Він повідомляв про те, що ратхари проповідують свою віру мешканцям країни. Їх селищ уже кілька, і послідовники вчення про Ратха мають певну політичну вагу. З сотні членів парламенту Конфедерації восьмеро — сектанти. Селища ратхарів вимагають надання їм права на релігійно-комунальну автономію. Резолюція шефа розвідки на цьому дописі вимагала з'ясувати основи того віровчення.

Їх було викладено у наступному тексті того ж автора. Нічого незвичного: служіння Ратхові полягає у підтриманні горіння вогню у храмах. Вогонь за цим віруванням є початком і кінцем — первинним джерелом усього сущого — з нього усе почалося і ним усе закінчиться. При цьому у віровченні постулювалися цілком соціально корисні погляди: культ чесної праці і родини, нормоване споживання без надміру розкошів та поглинання природних ресурсів. Також повідомлялося, що вищі служителі культу передають з покоління у покоління якесь сакральне знання, яке ревно оберігають від усіх невтаємничених. Насамкінець резидент згадував, що у давнину, ще на Ратхані, паливом для священного вогню слугували живі морські молюски, дуже отруйні. Їх отрута являла собою легкозаймисту сполуку, яка горіла ні з чим не порівнянним синьо-зеленим полум'ям. Раз на рік на цьому полум'ї спалювали обрану за жеребом незайману дівчину. Втім, це варварство давно у минулому. У Конфедерації молюсків з успіхом замінили сушені гриби, змішані з висушеними та перетертими на порох болотяними равликами.

Однак складовою того культу була ще й віра у «Дні очищення». До часу ця обставина не викликала занепокоєння у влади, та згодом виявилося, що ті «Дні» визначаються вищими служителями, які керуються при цьому отими своїми спадковими сакральними знаннями. Настання «Днів» означає, що замість молюсків слід знову спалювати людей. Щодня. При цьому жертва має бути добровільною. Фанатики вважали, що саме відмова приносити людські жертви призвела до загибелі квітучого Ратхану.

У інших паперах повідомлялося, що через доведений факт людського жертвоприношення секту Ратха у Конфедерації заборонено, автономію ліквідовано, а найактивніших адептів засуджено та ув'язнено. Сотня фанатиків спробувала заснувати свою колонію у Ланоді. Тут-таки була копія королівського рескрипту про заборону секти, а також аналогічні копії з Султанату та Гирлону. А в останньому документі йшлося про те, що граф Вульснер, магнат і водночас садист-сексоман з Імперії, спокусившись запропонованими йому лідером сектантів трьома незайманими красунями-дівчатами, надав для заснування поселення ратхарів свою землю. Імператорська влада легковажно закрила на це очі. На цьому тексті стояла резолюція самого короля Горанга III про необхідність довічної заборони сектантам в'їзду до Ланоду.

— Цікаво, чому ця тека опинилася у Банку? — запитав Рамир, повертаючи останній аркуш Нодові. — Здається, її місце у архіві Королівства.

— Ймовірно, щось тут становило для останнього герцога неабиякий інтерес, — припустив Нод. — Час їхати до Самуса.

Барон чекав за накритим на трьох столом у шатрі, де вчора пиячила дипломатична делегація з Межимор'я. Рамир, звісно, спершу подався до рецепції, попередньо сховавши перстень до кишені, аби уникнути запитань Еди, та виявилося, що її зміна вже закінчилася. Здивованому такою короткою тривалістю робочого дня борцеві довелося повертатися до шатра ні з чим. За обідом Самус пояснив, що у Гирлоні надлишок робочої сили, і безробіття долають шляхом зменшення часу роботи, а також дванадцятирічним строком навчання у середній школі та обов'язковістю вищої освіти.

— Ось що я сьогодні придбав, — барон уже за десертом розкрив чималий згорток з вощеного паперу, який лежав на стільці поряд, та поклав на стіл зуб — видовжений, сантиметрів у двадцять, а завширшки — близько п'яти.

— Скільки дав? — Рамир зважив ікло на руці. — Яке воно важке!

— Це, щоб ти знав, найміцніший на Деолі матеріал біологічного походження. Сто дукатів.

— Чи не забагато?! — прагматично здивувався Рамир.

— Трохи, може, але з рибалками, які мені його продали, я планую наступної весни піти в