Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."

class="s1">Благословіть дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

 

14 декабря 1845, Вьюнища

 

ХОЛОДНИЙ ЯР 247

 

 

У всякого своє лихо,

І в мене не тихо;

Хоч не своє, позичене,

А все-таки лихо.

Нащо б, бачся, те згадувать,

Що давно минуло,

Будить бознає колишнє,-

Добре, що заснуло.

Хоч і Яр той; вже до його

І стежки малої

Не осталось; і здається,

Що ніхто й ногою

Не ступив там; а згадаєш,

То була й дорога

З монастиря Мотриного

До Яру страшного.

В Яру колись гайдамаки

Табором стояли,

Лагодили самопали,

Ратища стругали.

У Яр тойді сходилися,

Мов із хреста зняті,

Батько з сином і брат з братом

Одностайне стати

На ворога лукавого,

На лютого ляха.

Де ж ти дівся, в Яр глибокий

Протоптаний шляху?

Чи сам заріс темним лісом,

Чи то засадили

Нові кати? Щоб до тебе

Люди не ходили

На пораду: що їм діять

З добрими панами,

Людоїдами лихими,

З новими ляхами?

Не сховаєте! над Яром

Залізняк витає

І на Умань позирає,

Гонту виглядає.

Не ховайте, не топчіте

Святого закона,

Не зовіте преподобним

Лютого Нерона.248

Не славтеся царевою

Святою войною.

Бо ви й самі не знаєте,

Що царики коять.

А кричите, що несете

І душу і шкуру

За отечество!.. Єй-богу,

Овеча натура;

Дурний шию підставляє

І не знає за що!

Та ще й Гонту зневажає,

Ледаче ледащо!

«Гайдамаки не воины -

Розбойники, воры.

Пятно в нашей истории…»249

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний, не заріже

Лукавого сина,

Не розіб՚є живе серце

За свою країну.

Ви - розбойники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!.. Дуріть дітей

І брата сліпого,

Дуріть себе, чужих людей,

Та не дуріть бога.

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара.

І повіє огонь новий

З Холодного Яру.

 

Вьюнища, 17 декабря 1845

 

ПСАЛМИ ДАВИДОВІ 250

 

 

1

 

Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого,

І з лютим не сяде.

А в законі господньому

Серце його й воля

Навчається; і стане він -

Як на добрім полі

Над водою посаджене

Древо зеленіє,

Плодом вкрите. Так і муж той

В добрі своїм спіє.

А лукавих, нечестивих

І слід пропадає,-

Як той попіл, над землею

Вітер розмахає,

І не встануть з праведними

Злії з домовини.

Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть.

 

12

 

Чи ти мене, боже милий,

Навік забуваєш,

Одвертаєш лице своє,

Мене покидаєш?

Доки буду мучить душу

І серцем боліти?

Доки буде ворог лютий

На мене дивитись

І сміятись! Спаси мене,

Спаси мою душу,

Да не скаже хитрий ворог:

«Я його подужав».

І всі злії посміються,

Як упаду в руки,

В руки вражі. Спаси мене

Од лютої муки,

Спаси мене,- помолюся

І воспою знову

Твої блага чистим серцем,

Псалмом тихим, новим.

 

43

 

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні кроваві

Тії літа; як рукою

Твердою своєю

Розв՚язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи ворогів. І силу

Твою восхвалили

Твої люде, і в покої,

В добрі одпочили,

Славя господа!.. А нині

Покрив єси знову

Срамотою свої люде,

І вороги нові

Розкрадають, як овець, нас

І жеруть! Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим;

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас, яко в притчу

Нерозумним людям.

І кивають, сміючися,

На нас головами;

І всякий день перед нами -

Стид наш перед нами.

Окрадені, замучені,

В путах умираєм,

Чужим богам не молимось,

А тебе благаєм:

«Поможи нам, ізбави нас

Вражої наруги.

Поборов ти першу силу,

Побори ж і другу,

Ще лютішу!.. Встань же, боже,

Вскую251 будеш спати,

Од сліз наших одвертатись,

Скорбі забувати!

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

Встань же, боже, поможи нам

Встать на ката знову».

 

52

 

Пребезумний в серці скаже,

Що бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

А бог дивиться, чи є ще

Взискающий бога?

Нема добро творящого,

Нема ні одного!

Коли вони, неситії,

Гріхами дознають?

Їдять люде замість хліба,

Бога не згадають,

Там бояться, лякаються,

Де страху й не буде.

Так самі себе бояться

Лукавії люде.

Хто ж пошле нам спасеніє,

Верне добру долю?

Колись бог нам верне волю,

Розіб՚є неволю.

Восхвалимо тебе, боже,

Хваленієм всяким;

Возрадується Ізраїль

І святий Іаков.

 

53

 

Боже, спаси, суди мене

Ти по своїй волі.

Молюсь: господи, внуши їм

Уст моїх глаголи,

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять бога над собою,

Не знають, що діють.

А бог мені помагає,

Мене заступає

І їм правдою своєю

Вертає їх злая.

Помолюся господеві

Серцем одиноким

І на злих моїх погляну

Незлим моїм оком.

 

81

 

Між царями й судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний владика:

 

«Доколі будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти

І виведіть із тісноти

На волю тихих, заступіте

Од рук неситих». Не хотять

Познать, розбити тьму неволі,-

І всує господа глаголи,

І всує трепетна земля.

Царі, раби - однакові

Сини перед богом;

І ви вмрете, як і князь ваш,

І ваш раб убогий.

Встань же, боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі твоя правда,

І воля, і слава.

 

93

 

Господь бог лихих карає -

Душа моя знає.

Встань же, боже,- твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві

Хваляться, доколі

Неправдою? Твої люде

Во тьму і в неволю

Закували… добро твоє

Кров՚ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить господь,

Ніже теє знає».

Умудрітеся, немудрі:

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає,

І розум лукавий.

Дивітеся ділам його,

Його