Читати книгу - "Порт у тумані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Раптом у його очах промайнула тінь неспокою, і вже зовсім іншим тоном він спитав:
— Чи справді мій кузен застрелився?
Мабуть, боявся, що йому набрехали, аби він розповів правду.
— Так, він застрелився, коли зрозумів, що правда спливає на поверхню… І він збагнув це, коли я заарештував вас… Він зрозумів, що я зробив це тільки для того, щоб дати йому час подумати…
Вони продовжували свій шлях і несподівано зупинились обоє вже на пірсі. «Сен-Мішель» повільно йшов до шлюзу, а біля штурвалу стояв старий рибалка, який гордо вів шхуну.
Сюди чимдуж біг якийсь чоловік, розштовхуючи зівак. Він перший скочив на шхуну. Це був Луї-Здоровило!
Він вислизнув з-під пильного ока жандармів, розірвавши наручники! Відштовхнув рибалку і сам ухопився за штурвал.
— Не так швидко, чорт забирай!.. Адже ви розіб’єте судно! — гаркнув він, звертаючись до команди буксира.
— А як ті двоє? — запитав Мегре в свого супутника.
— Сьогодні вранці вони були від вас на відстані менше метра. Обидва ховалися в дощаному сарайчику тієї старої.
Люка пробив собі шлях у натовпі і здивовано подивився на Мегре.
— Ви знаєте, їх схоплено!..
— Кого?
— Ланнека і Селестена.
— Вони вже тут?
— Жандарми з Діва щойно їх привезли.
— Гаразд! Скажи, хай випустять обох… І хай жандарми йдуть сюди, до порту…
Напроти стояв будиночок капітана Жоріса. В капітановому садку нічний шторм зірвав пелюстки останніх троянд. За фіранкою вгадувалась постать Жюлі, яка, мабуть, міркувала, чи й насправді за штурвалом шхуни стоїть її брат.
Портовий люд юрмився біля капітана Делькура.
— Це ті люди, що завдали мені стільки клопоту своїми ухильними відповідями! — зітхнув Мегре.
Ремон усміхнувся.
— Вони моряки!
— Знаю! А моряки не люблять, щоб якась людина з суходолу, наприклад я, приходила сюди й стромляла носа в їхні справи!
Він натоптував люльку легкими рухами вказівного пальця. Коли запалив її, пробурмотів заклопотано:
— То що ж ми маємо їм сказати?
Ернест Гранмезон був мертвий. Яка ж потреба в тому, аби стало відомо, що він убивця?
— Може, варто було б… — почав Ремон.
— А я не знаю! Може, краще сказати, що тут ідеться про старі рахунки, наприклад, про іноземного моряка, який уже поїхав звідси…
Моряки з буксира важко крокували до закусочної, запросивши шлюзовиків приєднатися до них.
А Луї-Здоровило ходив по своїй шхуні, обмацуючи рукою всі надбудови, як обмацують собаку, що загубився й знайшовся, аби переконатися, чи його не поранено.
— Гей, на шхуні! — гукнув до нього Мегре.
Луї аж підстрибнув, завагався: чи не краще буде знову облишити шхуну і дременути? Але враз побачив звільненого Ремона і зробив таку ж здивовану міну, як щойно Люка.
— Що вам треба?
— Коли «Сен-Мішель» може знову вийти в море?
— А хоч і зараз! Все ціле! Слово честі, чудове судно…
Він запитально подивився на Ремона, а той промовив:
— В такому разі можна добре прогулятися на шхуні з Ланнеком і Селестенем…
— А вони тут?
— Зараз будуть тут… Погуляйте кілька тижнів… Поїдьте якомога далі… Щоб усі тут забули про «Сен-Мішель»…
— Тоді я міг би взяти з собою свою сестру, щоб було кому куховарити… Ви знаєте, Жюлі нічого не боїться…
І все-таки він був дещо збентежений, головне через присутність Мегре. Він не забув про пригоди останньої ночі. І ще не знав, чи можна уже вважати все це жартом.
— Сподіваюся, ви не дуже змерзли?
І тут він відлетів до самих поручнів: Мегре нагородив його добрячим стусаном у спину.
— Мені здається, що є підхожий поїзд о шостій, — сказав після цього комісар.
Проте він ще не вирішив, чи й справді поїде звідси сьогодні. Він озирався довкола з певною долею ностальгії, так, немовби цей маленький порт став йому чимось дорогий.
Адже хіба він не знав уже його вздовж і поперек, у будь-яку погоду чи негоду, під хворобливим ранковим сонцем і в шторм, під зливою і в густому тумані?
— Ви їдете до Кана? — запитав Мегре Ремона, який ні на крок не відходив від нього.
— Не зараз… Вважаю, краще перечекати… Нехай усе увійде в звичайну колію…
— Так, хай мине час…
* * *
Коли за чверть години повернувся Люка й запитав про комісара, йому показали на «Флотську закусочну», де вже запалили світло.
Він побачив крізь запітнілі шибки комісара, що вигідно влаштувався в солом'яному кріслі, з люлькою в зубах, з кухлем пива. Той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порт у тумані», після закриття браузера.