Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

Енергійна, часто нервова уважність, з якою Берінг охороняв свою таємницю, врешті змусила Амбраса повірити, ніби Охоронець тепер надзвичайно обачний і цікавиться всіма справами вілли «Флора». Амбрас списав цю енергійність на те, що Берінг повністю прижився у Собачому домі. А правду кажучи, Берінг зживався з дірою у своєму світі, з вадою, яка в деякі дні докучала йому більше, в деякі — менше і від якої він не знав кращого засобу, ніж замовчування: водій з дірявим поглядом! Працівник, механік, охоронець із дірявим поглядом! Сліпим у Собачому домі точно немає місця.

А Лілі… Лілі, він, можливо, й довірив би свою таємницю — але в ці дні й тижні вона не заходила на віллу, як зазвичай, з короткими післяобідніми візитами. Вела з Амбрасом звичний обмін, проте ніколи не намагалася залишитися з Берінгом на самоті і робила вигляд, ніби вони ніколи не обіймалися й не цілувалися. Якщо він надто наближався, вона посміхалася, побіжно кидала кілька фраз або поплескувала його по щоці, достоту як собаку, — і відсторонювалась.

Одного разу Берінг все ж ласкаво торкнувся її — вони з Амбрасом сиділи на веранді, а він мусив принести з кухні карафку з вином, і потім він так нахилився над столом, що однією рукою міг погладити її спину, — вона хоча й не уникала доторку, але, як ні в чому не бувало, продовжувала розмовляти з Амбрасом, а в сутінках, на прощання, подивилася Берінгу в очі таким порожнім поглядом, що він мимоволі почав сумніватися у своїх спогадах. Чи цю жінку він тримав в обіймах? Вона ж сама підійшла до нього, обійняла за плечі й повела туди, де він тепер у безсонні тужив за нею.

Порівняно з тією дірою, яку пробила в його житті загадкова відчуженість Лілі, діра в оці втратила всяке значення, і в деякі дні він навіть примудрявся, сам того не усвідомлюючи, заповнити відсутній, затемнений сліпою плямою фрагмент свого світу — і тоді він бачив собачу морду, кожен камінь, пасмо волосся Лілі чи вкраплення у смарагді під збільшувальним склом Амбраса, бачив там, де насправді була лише темрява.

— Вона приходить, коли їй хочеться, і йде, куди їй хочеться. Хай приходить і йде своєю охотою, дай їй спокій — в іншому разі ти станеш для неї перешкодою, — сказав Амбрас одного разу, коли вони з Берінгом сиділи по обіді на веранді, вивчаючи план каменоломні, а над віллою збиралася гроза. Негода, що насувалася, змусила їх раніше ніж зазвичай повернутися на «Сплячій грекині» на моорський берег. Для понтона з його низькою посадкою хвилі на озері були надто високими. Амбрас якраз обводив червоним контури ділянки, де в найближчі дні йтимуть підривні роботи, коли з-за колючого дроту їм помахала Лілі; вона вела важко нав'юченого мула до озера, стежкою вздовж межі парку. Вона приходить, коли їй хочеться, і йде, куди їй хочеться. Дай їй спокій.

Навіть на критій веранді сила вітру, який ніс грозу, була такою, що від протягу розкладений на столі план гірничих робіт часом надувався пузирем, хвилею, і знову спадав. Берінг мав придавити папір склянкою або порожніми пляшками. Але він не чув розпоряджень Амбраса. Він бачив лише Лілі і чув лише шум сосен.

Небо над Кам'яним Морем почорніло. У спалахах блискавок стрімкі хмари здавалися кораблями, маяками, палацами й казковими істотами гігантського театру тіней. Лілі поспішала. Жестом відмовилася, коли Амбрас, махнувши рукою, запропонував їй місце на веранді. Його жест міг означати келих вина, запрошення до обмінного гешефту чи просто потеревенити. Але Лілі все це не цікавило. А Берінг так поринув у думки, проводжаючи її поглядом, що Амбрас навіть постукав циркулем по столу й кресленню, щоб нагадати йому про пласти породи і шпури. Дай їй спокій.

Минулого разу Лілі заходила до них чотири або п'ять днів тому. Схоже, вона йшла з перевалу, поверталася з рівнини. З казарм. Перші краплі затарабанили по шибках веранди. Можливо, буде й град. Бліда жовтизна, що проглядала в розривах чорних хмар, наводила на таку думку. На двох платформах у заростях очерету палали вогні штормового попередження, при тому що всі човни, плоскодонки й плоти — саме їх вогонь і мав відкликати на берег — уже давно стояли пришвартованими. Порожнє озеро шуміло як море.

Як упевнено Лілі вела мула крутою тропою! Тварина стала упиратися, коли далеко попереду блискавка вдарила у воду, але тієї ж миті ніби кивнула, коли Лілі обернулася і вигукнула до неї якісь заспокійливі слова. Берінгові здалося, що він почув її голос крізь рев сосен і озера.

Деякі пси так зраділи появі Лілі під грозовим небом, що продерлися крізь зарості ожини й стрибнули через колючий дріт, аби привітатися й полащитися до неї. Але Лілі продовжувала свій шлях, не зважаючи ані на грозу, яка вже наступної миті має досягти Моору, ані на бурхливу радість собак.

Амбрас штрихував червоним олівцем ділянки підривних робіт, знову повністю зосередившись на своєму кар'єрі, тимчасом як увага Берінга була все ще коло собак, поруч з Лілі. Він бачив, як вона нахилилася до дога й потріпала його за шию, за вуха, і відчув її руки на своїй шиї, у своєму волоссі, та ще й так, що навіть мурашки пробігли шкірою.

До собаки Лілі була лагіднішою, ніж до нього. Вона надто поспішала, щоб хоча б ненадовго звернути з дороги чи принаймні пошукати прихистку на віллі, — але з собаками говорила, сміялася і щось прошепотіла догу. Потім випросталась, натягла віжки й швидко закрокувала далі. Гроза дісталася моорського берега. Вітер рвав крони сосен в алеї, багатоголосим гудінням сповнюючи сходи вілли «Флора», довгими пасмами здував пил з набережної на пінні гребені озера. Але граду, на який чекали за радіопрогнозом армійських синоптиків, так і не було. Навіть дощ свинцево-сірою завісою розвіявся високо над віллою. На білому вапняку головних сходів блищали, висихаючи, візерунки перших крапель. Мабуть, і град теж випав деінде.

Лілі зникла з овиду і, можливо, вже підходила до своєї