read-books.club » Сучасна проза » Дожити до весни 📚 - Українською

Читати книгу - "Дожити до весни"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дожити до весни" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 93
Перейти на сторінку:
збирався у поїздку з делегацією художників за кордон. Сказав, що один з колег потрапив до лікарні з апендицитом, тож коли Вольський хоче його замінити, він замовить за нього слово. Тим паче, що групу супроводжує викладач з художнього інституту, який дуже добре його, Адама Вольського, знає. Це був порятунок для Адама. Картину «Єва з яблуком», прихоплену з виставки, оформили як роботу, що разом з іншими буде представляти сучасне українське радянське малярство на виставці в Гавані. Назад він уже не повернувся. Потім той викладач, який узяв Адама до своєї групи, мав купу неприємностей через утікача-«відщепенця».

Як він перебрався з Куби до Сполучених Штатів Америки – то окрема історія, що могла б лягти в основу авантюрного роману. Оселився у Нью-Йорку. Кілька років був нелегалом, перебивався на тимчасових підробітках. Потім зустрів Кетрін. Вона – донька емігрантів з Тернопільської області, ще з тих, із першої хвилі – мала невеличку мистецьку крамничку, де він запропонував кілька своїх робіт. Так і познайомилися. Якби не Кет… Вона йому дуже допомогла.

– А ти одружена?

– Була. Але зовсім недовго.

– Не зійшлися характерами?

– Як написав один розумний чоловік, «єдина виправдана причина розлучення – відсутність любові».

– Ти знову плачеш? Не плач, Єво!.. Прошу тебе, не плач!

– Я не плачу…

8

Кабінет редактора – у формі чверті кола: дві стіни під прямим кутом одна до одної, а третя вигнута дугою, що з’єднує їх. Дуга – суцільне вікно з вертикальними рамами та високими фрамугами. Тому кімната, розміщена в торцевій частині старовинного будинку, що нагадує еліпсоподібну вежу, – як скляна клітка, в якій завжди багато світла. Сьогодні у ній ще й великий паперовий безлад – Чижик упорядковує свої сховища перед великими змінами. Його голова з телефонною слухавкою біля правого вуха ледь видніється за височенними стосами течок, макетів і газет, якими завалений стіл. На мить над спітнілими залисинами здіймається ліва рука, що вказує на стілець.

– Усе сталося, як гадалося, – Чижик нарешті відліплює слухавку від побуряковілого вуха та кладе її на стіл, тоді розсовує поперед себе папери й енергійно потирає руки. – Ще трохи формальностей, і ми розрахуємося з усіма боргами й розпочнемо все з нуля, по новому колу, точніше, по спіралі. Бо історія, як відомо, рухається по спіралі – все вгору та вгору. Думаю, на початку вересня і зарплату отримаємо. Хазяїн дав слово.

Єва надто добре знає шефа, щоб повірити в його показну радість. Та й стійкий запах валер’янки в кабінеті й натяк на потребу починати все з нуля підказують, що всі ці купівлі-продажі, переформатування, перепрограмування даються йому непросто. Це все-таки поразка, і він, амбітний, сприймає її болісно, хоч намагається бадьоро посміхатися.

Викликав її шеф не тільки для того, аби повідомити новину, яка вже й так у всіх на вустах, а й щоб поділитися планами на майбутнє. Власник газети пан Семен Косарик вимагає нової концепції, нового формату й набирає новий штат. Чижик зостається на капітанському містку. Тож як старий-новий редактор урочисто обіцяє, що буде відстоювати своїх людей, передусім Єву Вольську, яка працює тут майже з перших днів. Диктату не передбачається, обмеження стосуватимуться тільки окремих тем, стратегічно важливих для власника. Звісно ж, хто платить, той і музику замовляє. Зате платню обіцяно непогану, дуже навіть непогану.

Чижик за звичкою потирає пухкі долоні й дає термінове завдання: негайно потрібен нарис про одного колишнього артиста, а нині відомого шоумена, який давно вже хоче отримати звання заслуженого. Його прізвище Ковалицький.

Єва засміялася. Бориса Ковалицького знають більше як весільного тамаду. Фірма «Муза і Ко», створена ним нещодавно, вже стала притчею во язицех у колах місцевої інтелігенції, а вітальні куплети, які вона не до ладу й не до складу римує, ударно клепає і нахабно пропонує за гонорар різним організаціям до усіляких свят, дали поштовх до бурхливого розквіту в місті пародійного жанру. От уже не подумала б, що тільки газетної публікації йому бракувало для отримання звання. Чижика її сміх трохи спантеличив. Так, він від Бориса Ковалицького також не в захваті й анекдотів про нього наслухався, та, може, вона все-таки «витягне» тему, надибає щось цікавеньке в його біографії – кажуть, що він колекціонує якісь старовинні речі. Читачам таке подобається.

Чому завдання термінове? А тому, виявляється, що Ковалицький – родич самого пана Косарика. Не те щоб зовсім близький, так собі, сьома вода на киселі, а все ж вони спілкуються і родичаються. І це найпереконливіший аргумент на його користь. Тож треба не лише гарно написати, а й продемонструвати оперативність. До слова, цей матеріал може стати найкращою рекомендацією для Єви Вольської, яку Чижик дуже, ну дуже хотів би бачити у своєму-не своєму оновленому колективі.

Він хоче… А от Єва не знає, чи хоче залишитися. Уроки фізкультури, кікбоксинг, рекет і нова редакційна концепція… Гарно й терміново, бо Ковалицький родич… Обмеження на висвітлення окремих тем, стратегічно важливих для власника… Що означає – стратегічно? І чи тільки окремих? Та матеріал все одно написати треба – не можна ж підрізувати Чижикові крила на його другому старті. Хай летить. Вона записує номер телефону й виходить зі скляної клітки. Чижик знову поринає у паперові завали, як сіра пташина в кубельце з трави та пуху.

1 ... 44 45 46 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дожити до весни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дожити до весни"