Читати книгу - "Рибалки"

не заплакав і тоді, але пережив потужне, відчутне на дотик почуття втрати. Грабарі знай копали собі чимдалі швидше з приголомшливою апатією. Один із них ненадовго спинився, щоб прибрати присипану землею розплющену пляшку з-під води, що стирчала з купи, якою зараз уже наполовину вкрило тіло Ікенни. Дивлячись на те, як вони жбурляли землю в могилу, я закопувався в холодний ґрунт власного розуму, і мені раптом стало ясно — як завжди стає ясно після того, як подія вже відбулася, — що Ікенна був уразливою й тендітною пташкою — він був горобцем.

Його душу могли розворушити незначні речі. Гіркі думки часто прочісували його меланхолійний дух у пошуках кратерів, які можна було б наповнити сумом. Коли він був молодшим, то часто задумано сидів на задньому подвір’ї й хмурився, поклавши зчеплені руки на коліна. Він надзвичайно критично дивився на речі — і в цьому добряче нагадував батька. Він прибивав маленькі явища на великі хрести й надовго замислювався, якщо йому випадало сказати комусь лихе слово. Він страшно боявся осуду інших і не мав у своєму серці місця для іронії чи сатири — вони його турбували.

Подібно до горобців, про яких казали, що вони не мають домівок, серце Ікенни теж не мало дому, не мало ні з ким усталеного зв’язку. Він любив далеке й близьке, маленьке й велике, дивне і звичне. Але саме невелике притягувало його й викликало співчуття, а найпам’ятнішим таким випадком стала мала пташка, яку він тримав у себе кілька днів 1992 року. Він сидів собі в кінці коридора нашого будинку напередодні Різдва, в той час як усі решта танцювали й співали в кімнаті, і їли, й пили, аж поки на землю просто перед ним не впала якась пташка. Ікенна нахилився, посунувся вперед і накрив долонями пір’їсте тільце. То був сильно обскубаний горобець, якого хтось був упіймав і який зміг утекти, а до його ніжки ще був прив’язаний уривок мотузки. Душа Ікенни рвонула до горобця, і він три дні ревниво його оберігав і годував усім, що міг знайти. Мати просила відпустити його, але він відмовлявся. Тоді, одного дня він підібрав нерухоме тільце горобця й викопав на задньому дворі ямку. Його серце розбилося. Вони з Боджею сипали на горобця землю, поки не поховали його. І точнісінько так пішов і сам Ікенна. Спочатку землі насипали жалобники, а тоді грабарі вкрили нею його вбраний у біле тулуб, тоді ноги, руки, обличчя й все інше, поки він назавжди не зник з наших очей.

10
Грибок

оджа був грибком.

Його тіло було повне грибка. Його серце переганяло кров, повну грибка. Його язик був уражений грибком та, мабуть, і решта органів теж. Через те що в його нирках було повно грибка, він не міг перестати мочити ліжко до дванадцяти років. Мати вже почала боятися, що на нього наклали ліжкомочильне закляття. Провівши з ним кілька сеансів молитов, вона почала кропити краї його ліжка миром — невеликою пляшечкою оливкової олії, над якою щоночі перед сном читали молитви. Але Боджа все одно не міг припинити, і мусив терпіти сором, щоранку виносячи надвір свій матрац — часто вкритий плямами сечі різних форм і розмірів, — щоб він висох, ризикуючи тим, що його могли побачити інші діти району, особливо Іґбафе і його двоюрідний брат Тобі, котрі могли зазирнути до нашого двору з другого поверху свого будинку. Саме те, що батько піддражнив його за мокру постіль, і спричинило ранкове заворушення в нашій школі того пам’ятного ранку 1993 року, коли ми познайомилися з М.К.О.

Так само, як грибок ховається в тілі хазяїна, а той нічого не підозрює, Боджа чотири дні перебував у нашому дворі ніким не помічений. Він залишився там — принишклий, прихований, мовчазний, у той час, як цілий район і навіть місто відчайдушно його шукали. Він не подав ані знаку нігерійській поліції, аби повідомити, що він геть недалеко. Він навіть не спробував стримати плакальників, які вилися навколо нашого будинку, як бджоли навколо бутля з медом. Він не заперечував, що його фото — надруковані на плакатах бліденькою фарбою — заповнили все місто, як епідемія грипу, захопивши автобусні зупинки, автопарковки, мотелі й провулки, і що його ім’я було на вустах людей по всьому місті.

Боджанонімеокпу «Боджа» Аґву, 14 років, востаннє бачений удома на вулиці Араромі, 21, 4 серпня 1996 року. Був одягнений у вигорілу блакитну футболку з написом «Bahamas beach». Футболка була заляпана кров’ю й розірвана. Будь ласка, якщо хтось його бачив, повідомте у найближчий відділок поліції або зателефонуйте 04-8904872.

Він не закричав уголос, коли його фото почало без перерви мелькати на екранах телевізорів Акуре, забираючи чимало ефірного часу в каналів OSRC і NTA. Замість дати знати про себе або своє місце перебування, він вирішив з’являтися в наших снах уночі, а ще у вибриках уяви нашої стурбованої матері. Наприклад, уві сні Обембе він сидів на великій канапі у вітальні — напередодні похорону Ікенни — і сміявся над штуками, що виробляв по телевізору містер Бін. Мати часто казала, що бачила, як він сидів у вітальні, закутаний у темряву, і зникав щоразу, як вона про це повідомляла або вмикала світло чи ліхтар. І все ж таки Боджа був не просто грибком — він втілював цілий ряд різновидів свого роду. Він був нищівним грибком — людиною сили, яка прорвалася до цього світу й силою вирвалася з нього. Він вирвався з материної утроби, коли вона задрімала на ліжку в 1982 році. Раптові пологи захопили її зненацька, наче викликана клізмою активізація проходу кишкового вмісту. Перший напад приголомшив її, пронизавши тіло кулею болю. Той біль скинув її на підлогу, і вона, нездатна поворухнутися, з криками заповзла назад на ліжко. Хазяйка будинку, в якому тоді жили батьки, почула крик і прибігла на поміч. Побачивши, що часу везти матір до шпиталю нема, жінка зачинила двері, взяла якусь тканину й обмотала навколо материних ніг. А тоді, поки жінка обдувала й з усіх сил, що в неї були, махала віялом на материні приватні місця, мати