Читати книгу - "Право на пиво"

— Це точно!

— То, може, ввечері по пивцю, сер?

— Неодмінно!

Ви хочете почути мою історію? Зрозуміло, саме тому я тут, чи не так?.. Маленьке прохання — будь ласка, вимкніть це світло. Воно дуже мерехтить. Не можете? Тоді зробіть його хоча б не таким яскравим… Дякую.

Давайте я розпочну з початку. Ну, в усякому разі, мені здається, що це він. Я і Макс були пілотами компанії «Трансстаранлімітед». Та ще собі робота, але… Пробачте, відволікаюсь. Ми пілотували вантажний корабель під назвою «Орхідея». Зрозуміло, не зовсім відповідна назва, з квітами він не мав нічого спільного, але ж не найгірший варіант. Я пілотував і… Вибачте, вже повертаюся до суті. Взагалі, ми були найняті, щоб перевозити вантаж із однієї прикордонної планети. Уклали дуже вигідний контракт. Власне, це мав бути наш перший рейс. Планета називалася «Оболонь» — це слово відтепер я пам’ятатиму вічно! Вона знаменита своїм пивом, яке поставляється у всі закутки, освоєні людством. Якби ви бували на ній… Не доводилось? Ну, не так уже й багато втратили, як на мій погляд. Населення — щось близько десяти мільйонів чоловік, зайняте, в основному, виробництвом саме цього пива. Вікові традиції якості й усе таке… Це не реклама, просто хотів… Вибачте…

Так ось, про що я? Ми мали забрати вантаж. Зрозуміло, це були контейнери з пивом «Оболонь» — за назвою планети, так собі гадаю.

Ми навантажились по саму зав’язку і очікували тільки на команду диспетчера, щоб закрити шлюз і стартувати. Власне, команда мала надійти з хвилини на хвилину. Макс сидів і дегустував пиво. Скільки його пам’ятаю з попередніх контрактів, він завжди казав, що необхідно ретельно оглянути вантаж, який везеш. Ось Макс його і «оглядав». Я в ті часи пива зовсім не пив, тому просто сидів і дивився в наш багатофункціональний дисплей. Однак, там не було нічого особливого. Охорона байдикувала і пила пиво, яке мала охороняти. А нам що? На подібний випадок компанією були заплановані деякі витрати, а я сам… Трохи терпіння, я вже майже приступив до найголовнішого.

Охоронців було двоє. А нащо більше? Оболонь — позаштатна планетка, на таких ніколи й нічого не відбувається. Власне кажучи, це захист швидше від дітлахів, які мріють утекти з планети на першому-ліпшому кораблі. Звісно, два — це замало. Але ж компанії все одно — тільки б зекономити трохи грошей. Проте, я її розумію і не виню… Вибачте, не хотів даремно гаяти ваш час.

Так ось, коли один із охоронців упав, я подумав, що він просто нализався в зюзю. Видно, його приятель теж так подумав, бо, сміючись, підійшов до напарника. Кажу вам, я навіть уявити такого не міг: монітор дуже точно передав, як голова охоронця-веселуна розірвалася. Я не фахівець, але про плазмову зброю чув. Хоча, брехати не буду, у дії до цього не бачив. І краще не треба, якщо відверто — я її і так упізнав. Складно було б не впізнати, коли смажений мозок хлопця розкидало по всьому трапу… А потім просто по залишках бідолахи до корабля вбіг якийсь чоловік.

Я одразу викликав контрольну вежу і сказав, що «Орхідея» зазнала нападу. На будь-якій іншій планеті диспетчери одразу викликають охорону, яка штурмом кораблі визволяє. В окраїнних світах такий випадок — найкращий привід розвіяти нудьгу в контрольній вежі, що накопичилась там у чеканні хоч якого-небудь міжпланетного човна. Але це був знаменитий пивний світ… Вибачте, але, на мій погляд, це важливо!..

Так ось, коли ввімкнувся екран, я навіть встиг помітити пляшку «Оболоні», яку миттєво прибрала з поля зору чиясь рука. Точно — не диспетчера. Як би там не було, але контролери сприйняли мої слова як жарт. Здається, поза камерою навіть зі сміхом почали сперечатися, скільки я вже встиг випити. Та самі можете це все перевірити, вам не важко — я знаю.

Отже, диспетчер, дивлячись на мою кислу фізіономію, зайшовся таким сміхом, що впав зі стільця. Просто взяв і впав. Але мені було не до сміху. Макс так різко поставив банку з пивом, що воно залило половину клавіатури. Між іншим, я його не звинувачую. Не кожного дня тобі в лице наставляють плазмовий пістолет, з якого буквально кілька хвилин тому вбили двох людей. Особисто мені було б психологічно простіше, якби погрожував чоловік бандитського вигляду, а то якийсь дідусь…

Але ми все одно точно виконали всі його накази… Чому? А що тут незрозумілого? Хто б не погрожував, а зброя — вона зброя і є. І байдуже, хто натисне на гачок — громило чи миршавий дідусь — результат той самий.

Отже, коли диспетчер виліз з-під пульту в зону видимості камери, ми бадьоро доповіли, що з жартами покінчено, а потім помітили, що давно пора стартувати. Все ще посміхаючись, цей п’яниця дав дозвіл на виліт, яким ми негайно скористалися. Ну, а що б ви вчинили на нашому місці?.. Пробачте, не збирався випробовувати ваше терпіння.

Так ось, як тільки вийшли за межі атмосфери, дідок розкрив свої карти. Ну, це такий давній вислів. До чого ж ви… Ой, пробачте. Отже… Ну, вибачте, я хвилююсь, все ж не кожного дня говориш з… Так, зараз… До діла…

Наші кораблі мандрують від зірки до зірки за допомогою гіперпростору. Ну, я не фізик… Ви краще маєте знати… Чому краще? Ну, я так гадаю… Ну, якщо відверто, пілотом я став по блату — батько відвалив… Так, розумію, не цікавить…

Ось, цей дідуган, виявляється, якийсь видатний професор. У нього якась невиліковна хвороба відкрилась… Він за тиждень