Читати книгу - "Право на пиво"

Тепер настала черга сміятися Холмсу:

— Ватсоне, Ваш бластер розряжений, а мій, — Холмс підняв праву руку, — ні.

Спалах концентрованого світла відкинув Ватсона, і він мертвий звалився на підлогу.

— Не рухатися, — пролунало за спиною Холмса. Той повільно обернувся. Гуров із бластером у руці дивився на Бонда. Той так і завмер з рукою на півдорозі до кишені піджака.

— Браво, Гуров, — Холмс підійшов до аташе. — Містер Бонд, — Холмс зробив ще крок і практично впритул підійшов до аріаднинського аташе, — я попрошу віддати мені те, що Вам передала місс Марпл.

— Я не зрозумію, про що ви. Не забувайте — я дипломат суверенної планети.

— Пане Бонд, якщо ви зараз не віддасте те, що я у вас прошу, то за десять хвилин я віддам команду на перехід у гіперпростір.

Бонд презирливо смикнув плечима:

— Віддавайте.

— Тільки у вас не буде жодних шансів урятуватися.

— Це чому ж?

— У вашу біокапсулу я не подам команди на запуск програми анабіозу. А знаєте, що відбувається з живими істотами, які перетинають Гіпер у свідомості? У вашій родині божевільних не було?

— Ви забуваєтеся!

— Ми гаємо час. Пане Гуров, зв’яжіть пана аташе, а я пішов готувати «Гермес» до переходу в гіперпростір.

— Із задоволенням, сер.

— Чорт із вами, — аріаднинський аташе витяг запонку з лівої манжети сорочки і простягнув її Холмсу. — У запонці чіп з інформацією.

Три хвилини до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Сер, за мою допомогу ви обіцяли мені все розповісти, а також дозволити посидіти у кріслі другого пілота.

— Свої обіцянки я виконую. Сідайте і пристебніться пасками, Гуров.

— Слухаюся, сер, — росіянин швидко сів у крісло другого пілота і спритно пристебнувся ременями.

— Готовий?

— Так.

— А тепер давай запитання. У тебе є три хвилини.

— Хто такий Мюррей? — миттєво пішло перше запитання.

— Професор Моріарті.

Росіянин присвиснув.

— Тепер я розумію Землю, що дала вам повноваження АА01. А як ви здогадалися, що убивця місс Марпл?

— Просто проаналізував усю наявну в мене інформацію. Напевно Моріарті був по вуха закоханий у цю спортсменку-красуню. I напевно, це вона його підбила на зраду. Пригадай, що про нього писали газети. Його життєвий шлях — немов крутий слалом. Тільки замість прапорців — жінки та наукові відкриття.

— А навіщо ж вона його вбила, коли він уже погодився співробітничати з аріаднинцями?

— Хочеться думати, що останньої миті професор отямився і спробував виправити ситуацію. Слідство покаже.

— А як же її алібі?

— З цим узагалі просто. Мій помічник Ватсон вліз у пам’ять бортового комп’ютера і підкорегував файл від дев’ятого лютого з даними про роботу електронних замків. Прибрав інформацію про те, що місс Марпл уночі виходила зі своєї каюти і заходила до каюти професора.

— А навіщо весь цей цирк із фільмом?

— Мені треба було натиснути на аташе. Адже Марпл передала документи йому — він дипломатичний працівник, має імунітет. А натиснути я міг, тільки привселюдно викривши вбивцю. Ознайомившись із роздруківкою перевірки електронних замків, я зрозумів: тут щось не чисто. Убивця мав відкрити двері каюти професора. Не через ілюмінатор же він до нього вліз! Тому я сам зазирнув до відповідного файлу. Там було те саме, що й у роздруківці. Але в електронному журналі роботи з комп’ютером була зареєстрована робота з цим файлом за годину до мого наказу Ватсону зробити мені роздруківку. Зробити це міг тільки він. Тому саме Ватсону я віддав наказ зробити фільм-провокацію, сподіваючись, що він зв’яжеться з Марпл і попередить її. Так і сталося. При цьому я подбав, аби Ватсон своєї каюти не залишав. Ну а взяти під контроль усі засоби зв’язку — справа техніки. Все, Гуров, настав час сідати на Аріадну!

З гальмівного двигуна вирвався сніп полум’я. «Гермес» здригнувся і почав скидати висоту. Тієї ж миті в рубці керування загуркотів металевий голос Центрального Бортового Комп’ютера:

— Гальмовий імпульс пройшов нормально. Швидкість корабля розрахункова. Космодром дав гліссаду планування.

І знову вдарив сніп полум’я.

— Коригуючий імпульс пройшов нормально. Ми на гліссаді планування. Висота тридцять кілометрів… двадцять… п’ять...

Сімсот метрів… чотириста… сто… десять… метр.

— Є торкання. Швидкість розрахункова.

— Включено реверс.

— Випущено гальмівний парашут.

— Зупинка.

— Ну от і все Гуров, ми на Аріадні, — Холмс не поспішаючи відстібав ремені безпеки, — і як завжди вчасно!

— Дякую, сер.

— За що, Леве Івановичу?

— За те, що дозволили взяти участь у такій пригоді. Це навіть цікавіше, ніж летіти до подружки за 237 світлових років! —