Читати книгу - "Таємниця індіанського острова"

Тепер я запропонував Армстронгові привести в дію наш план. Він полягав у тому, щоб симулювати мою смерть. Усі, крім Армстронга, мали вважати, що я — чергова жертва. Це, втовкмачив я лікареві, насамперед, не може не сполохати вбивцю та, до того ж, розв'яже мені руки, дозволить без перешкод вистежити його. Армстронг був захоплений цією ідеєю. Того ж вечора план було здійснено. Шматочок червоного мулу, приліплений до лоба, яскраво-червона завіска з ванної та сіра шерсть, вкрадена у міс Брент, — ось, власне, й усі аксесуари цієї вистави. До того ж зіграно її було при мерехтливому світлі свічок, і єдиною людиною, котра мала мене обстежити, був доктор Армстронг. Все розіграно було як по нотах. Міс Клейторн несамовито зойкнула й знепритомніла, тільки-но довга стрічка морських водоростей, яку я завбачливо підвісив до стелі в її кімнаті, торкнулася шиї. Всі кинулися нагору, а я лишився в їдальні й набрав вигляду мерця.

Ефект перевершив усі сподівання. Армстронг відмінно упорався зі своєю роллю. Мене перенесли до моєї кімнати, поклали до ліжка і більше про мене не згадували. Ще б пак, кожного хвилювала власна шкура.

Я призначив Армстронгові побачення десь близько другої години ночі. Ми прийшли на самий край скелі. Ніхто нас не бачив: усі вікна виходили на протилежний бік будинку. Ми ж, пояснив я йому, звідси зможемо побачити кожного ще задовго до того, як він наблизиться до нас. Він усе ще не відчував ніяких підозрінь щодо мене, хоч йому належало виявити більше пильності… Та він забув черговий рядок із дитячої лічилки: «На гачок одне спіймалось…» Він таки спіймався на мій гачок.

Усе було надто просто. Я раптом скрикнув, нахилився над обривом та підкликав Армстронга до себе:

— Дивіться, там ніби вхід до печери.

Нічого не підозрюючи, він теж нахилився над прірвою, і я несподіваним ударом зіштовхнув його в бурхливе море. Потому повернувся додому, і тоді Блор, мабуть, почув мої кроки. Я зайшов до Армстронгової кімнати і вийшов звідти, навмисно створюючи надмірний шум, щоб мене почули. Вже спустившися сходами, я почув, як нагорі хтось відчинив двері. Мій силует мусили помітити, коли я переступав поріг вхідних дверей. Минула хвилина або дві, й за мною рушила погоня. Я сховався за рогом будинку і крізь вікно, яке заздалегідь залишив відчиненим, пробрався до їдальні. Далі зачинив вікно, висадив скло, піднявся до себе та ліг знову мерцем у своє ліжко.

Звичайно ж, вони повторно обшукали весь будинок, та, як я й передчував, не надто придивлялися до трупів. Вони лиш трохи відслонили простирадло, щоб переконатися, що це я, а не Армстронг, який прикидається мертвим. Так, усе відбувалося за моїм планом.

До речі, забув згадати: пістолет я поклав на попереднє місце в Ломбардовій кімнаті. Либонь, вам цікаво дізнатися, де я дів його під час обшуку. Поясню: сховав до кухонної шафи. Там була ціла купа консервних банок, коробок з печивом. Я розкрив найнижчу, поклав туди пістолет, а потім знову запечатав її. Нікому, певна річ, не спало на думку шукати там зброю. Червону завіску я заховав під ситцевий чохол крісла, а моток шерсті — в диванну подушку.

Нарешті драма підходить до розв'язки. На острові залишилося троє, вони страхалися одне одного, і при цьому один із них над пістолет. Я спостерігав за ними з вікна і, коли побачив, що Блор підходить до тераси, скинув на нього мармурову брилу. Так настав кінець інспектора.

З цього ж вікна я бачив, як Віра Клейторн вистрелила у Ломбарда. Смілива дівчина була цілком до пари цьому пройдисвітові. Я поспішив до Віриної кімнати — підготувати декорації до її прибуття. І нетерпляче чекав наслідків.

Це був цікавий психологічний дослід: чи призведуть нервове напруження після вбивства, гіпнотизуюча сила обстановки й докори сумління до самогубства? Чи справдяться мої сподівання? Я не помилився: Віра Клейтрон повісилася в мене на очах.

Підходжу до останнього акту драми. Я прибрав у кімнаті, поставив на місце перекинутий стілець. Підняв кинутий на сходах пістолет, намагаючись не стерти відбитки Віриних пальців.

Ну, що далі? Скоро я завершу сповідь, закоркую в пляшку й викину в море. Навіщо? Таки справді, навіщо?.. Змудрувати таке загадкове масове вбивство, щоб годі було його комусь розкрити, — о, це було для мене, справою честі! Та кожний митець, тепер я це добре розумію, не може вдовольнитися самим лише мистецтвом. Є ще цілком природне прагнення до визнання, і від цього ніде дітися. У мене залишилося ще, хоч і принизливо зізнаватися в цьому, одне жалюгідне людське бажання — щоб хтось усе-таки дізнався, який я був розумник…

Досі я виходив з тієї передумови, що таємниця Індіанського острова залишиться нерозкритою. Може статися, проте, що поліцейські інспектори виявляться розумнішими, ніж я передбачав. Адже, зрештою, лишилися аж три ключі для розгадки. Перший: поліції достеменно відомо, що Едвард Сетон був винний. Отже, вона знатиме — один із десяти на острові аж ніяк не був убивцею, а звідси, як це не парадоксально, логічно випливає, що саме він і був убивцею. Другий ключ міститься в сьомому куплеті дитячої лічилки. Смерть Армстронга пов'язана з якимось «гачком», на який він спіймався, або, вірніше, його спіймали! Інакше кажучи, на цьому етапі операції є відвертий натяк на те, що Армстронгові заподіяли смерть з допомогою ошуканства, облуди. Це могло б правити за відправний момент для розгадки всієї справи. Бо на той час у живих лишилося тільки четверо, і з цих чотирьох лише один я здатен викликати довір'я Армстронга. Щодо третього ключа, то він чисто символічний. Йдеться про те, як я загинув: відмітина на моєму лобі — мов каїнова печатка, що викриває вбивцю.

Що ж, мені мало що лишилося повідати. Кинувши в море пляшку з цим посланням, я повернуся до своєї кімнати, вмощуся в ліжко. До моїх окулярів міцно прив'язано чорну шворочку. Насправді це тонка резинка. Усією своєю вагою я притисну окуляри. Резинкою я обгорну — не надто надійно — пістолет, а інший кінець її — знов-таки не надто міцно — прив'яжу до дверної ручки. Далі все має відбутися так, як я передбачаю. Моя рука, загорнута в носовичок, натиснувши курок, впаде долі. Завдяки резинці, пістолет відскочить до дверей та, вдарившись об дверну